Скажіть чесно: два тижні тому ви знали чи хоча б чули про громадянина Білорусі Романа Протасевича? Невже зняття з літака Афіни -Вільнюс у Мінську чи то активіста, чи то журналіста, чи то блогера аж так «сколихнуло» українське суспільство, що всі національні телеканали другий тиждень безперервно обговорюють це так, наче всі наші внутрішні проблеми давно вирішені? Неначе в нас немає переслідування інакомислячих, нехтування на державному рівні правами людини, закриття телеканалів, викрадення людей.

Ще за часів «злочинної влади» мені неодноразово доводилося бувати у відрядженнях до Білорусі. Дістаючись Мінська автомобілем, складно було не захоплюватися якістю по-справжньому європейських доріг. А ще – не дивуватися збереженій «радянськості», особливо у селах (працюючі ферми, запах перегною на полях, явна колгоспна організація праці), і не спостерігати очевидну відсутність соціальної прірви у білоруському суспільстві. Що вже говорити про іноді надмірну гіперболізацію якості продуктів у «сябрів»! Недарма обов’язковим гостинцем при поверненні мало стати щось м’ясне або молочне з їхнього супермаркету.

За останній же тиждень Україна добряче зіпсувала стосунки з північною сусідкою. Не будучи великим сим-патиком майже тридцятирічного правління Білоруссю авторитарного Олександра Лукашенка, зазначу: наша влада веде себе з очолюваною ним країною не мудро і не по-сусідськи.

Нестримне бажання подобатися західним партнерам спонукає Україну квапитися. Не дочекавшись висновків ІКАО (Міжнародної організації цивільної авіації), не до кінця розібравшись у ситуації, не пояснивши навіть своїм громадянам «причетність» України до того інциденту, наша влада різко засудила дії сусідів, скасувала авіаційне сполучення з Білоруссю і взагалі заборонила польоти повітряних суден вітчизняних авіакомпаній над її територією. До прикладу, США до такого не вдалися, напевне, вдовольнившись несамовитою реакцією «місцевих» компрадорів…

У погоні за політичними дивідендами, Україна, як завжди, забула про економіку, навіть власну. Вітчизняні авіаперевізники вже заговорили про компенсацію їх збитків з держбюджету. Білоруський уряд теж відреагував на нашу «принципову позицію» введенням режиму індивідуального ліцензування деяких українських товарів. Йдеться, зокрема, про кондитерські вироби, шоколад, соки, пиво, плити ДСП і ДВЛ, шпалери, туалетний папір, цеглу, керамічну плитку, скляні ампули, пральні машини і меблі. Приблизно така ціна зіпсованого добросусідства!

Якось вже писав, що в нашої держави практично не залишилось нормальних дружніх стосунків з жодною із сусідніх країн. Ми знов заговорили про проект «Стіна», яку «зводив» колишній прем’єр Яценюк. Адже більше тисячі кілометрів спільного з Білоруссю кордону можна непогано, як зараз модно говорити, «забюджетувати».

Взагалі ж наш особливий «український егоцентризм» потроху починає набридати оточуючим. Нам хочеться весь час бути в центрі уваги, не докладаючи особливих зусиль. Не розвиваючись, а лише пишаючись, сподіваючись і вимагаючи. Варто вчасно отямитись, аби проект «Стіна» не почали реалізовувати наші сусіди.

Володимир ПІСОЦЬКИЙ