Автори радянських підручників з історії, за якими більшу частину шкільного життя навчався і я, охоче використовували термін «інтервенція». Вживався він переважно у негативному значенні та асоціювався, принаймні у моїй школярській уяві, з агресією, нападами, а то й війною. Трохи пізніше я зрозумів, що згадане слово варто застосовувати обережніше. А сьогодні й зовсім переконуюся, що «інтервенція» -не таке вже й далеке від нас поняття, цілком придатне для використання й нині.

Не дуже лояльні до влади, але добре інформовані вітчизняні й зарубіжні експерти подейкують, що стратегічна угода, підписана президентом Зеленським і британським прем’єром Джонсоном 7 жовтня минулого року, викликала помітну прохолоду з боку європейських чиновників у ставленні до Володимира Олександровича. Адже тривалу й виснажливу процедуру BREXITy на момент підписання документа ще не було завершено. А наш гарант чи то навмисне, чи від недосвідченості щодо Європейського Союзу повівся не надто дипломатично.

Інтервенція – військове, політичне чи економічне втручання однієї або кількох країн у внутрішні справи іншої держави, що порушує її суверенітет.

Одразу зазначу, що я не спеціаліст з міжнародних відносин, і всі ці розповіді експертів, можливо, колись виявляться просто плітками. Але фактом є підписаний восени документ і характерна активність щодо України.

По-перше, у британському уряді з’явилася посада спеціального представника з питань торгівлі з Україною.

По-друге, вищезгаданий документ передбачає переоснащення військово-морських сил України, зокрема йдеться про спільне виробництво ракетних катерів.

І по-третє, для фінансування робіт уряд Об’єднаного Королівства надасть нашій державі позику у 1,25 млрд. британських фунтів на 10 років. Гроші мають піти на будівництво портової інфраструктури для базування цих катерів в Очакові.

Тож виходить, що до списку «великих друзів України», як полюбляв говорити наш п’ятий президент, додався ще один. І з ним також українській владі доведеться погоджувати основні кадрові рішення, цифри видатків держбюджету і, взагалі, звіряти годинники тепер вже у трьох часових поясах: Вашингтоні, Брюсселі й Лондоні.

Немає сумнівів, що ці дві великі держави і ЄС, звичайно, будуть лише сприяти розвитку економіки та суверенітету нашої країни. Тим паче, що но-воявлений друг, який нарешті 31 грудня остаточно покинув Євросоюз, сам лише якихось сорок років тому «відпустив у вільне плавання» власні колонії: африканська Південна Родезія (нині Зімбабве) позбавилася англійського «нагляду» у 1980 році, а Англійський Гондурас (зараз Беліз), що у Південній Америці, – у 1981-му.

Звичайно, у ХХІ столітті немає ані колоній, ані метрополій. Є лише дружні міцні обійми стратегічних партнерів…

Володимир ПІСОЦЬКИЙ