Може, й не варто було б писати про таке напередодні 8 Березня. Проте увага до «гендерної теми» у нас на Дніпропетровщині чим далі, тим більше набуває досить специфічного смаку.

Багато років поспіль регіональні ЗМІ до весняного жіночого свята бавилися складанням імпровізованих рейтингів впливовості або популярності місцевих представниць прекрасної статі. Всі вони, звичайно, вважалися більш ніж умовними, але завжди було з кого обирати.
Зараз жінок у владі поменшало, і досить суттєво. Незважаючи на всю показну прихильність до загальноєвропейських цінностей.
Андрій БОГАТИРЬОВ

А що змінилося? Чи то політика взагалі стала жорсткішою, і жінки інстинктивно намагаються триматися від неї подалі, чи час змінився і вимагає від берегинь не притаманних їм підходів та рішень? Важко сказати, краще вже пригадувати…

Пригадати області є що. Колись у 2002-му Дніпропетровщина стала першим регіоном держави, де обласну раду очолила жінка – Галина Булавка. За три роки у будівлі навпроти губернаторське крісло зайняла Надія Дєєва. І хоча багато хто тоді подейкував, що обидві є лише зручними для високих покровителів (губернатора Миколи Швеця та прем’єра Юрія Єханурова відповідно) похідними, деякого колориту жіноче управління областю додавало. Не кажучи вже про «виклики на килим», які для підлеглих, що завинили, здавалися менш болючими.

Відтоді спливло немало часу. Обидві колишні «не перші, хоча й не другі» досягли поважного віку та зникли з кадрової обойми області. Зараз серед помітних фігур на керівних посадах у чинній ДніпроОДА можна побачити хіба що віце-губернаторку Ірину Грицай та керівницю апарату Айну Риженко. Якщо перша, хоча й дуже умовно, може вважатися «новим обличчям у владі», друга, з відзнакою закінчивши кадрово-апаратну школу Швеця-Кернеса-Резніченка, «зеленим критеріям» геть не відповідає. Однак належність до всіх минулих влад не заважає їй, як завжди, «вирішувати питання» та користуватися довірою офіційного керманича пана Бондаренка.

В облраді жінок у керівництві немає зовсім. Так само, як і в місті. Дивно, бо обласний центр завжди міг похвалитися непересічними (у найрізноманітніших значеннях) жінками біля ще тоді дніпропетровського керма. Колись це були майже легендарні зараз партійні напівбогині «Фатова й Пікалова», Зоя Суміна, потім Валентина Тальян, Тетяна Биканова, Ольга Черкас, Олена Лозенко, Ірина Зайцева. В їх поведінці, уподобаннях інколи спостерігалися свої «таргани», проте певний відбиток у сучасній історії управління мегаполісом залишила кожна.

Станом на початок весни-2020 у міському керівництві жінки відсутні. На початку скликання, що минає, до команди мера Бориса Філатова пробували пристосуватися заступники Олена Молошна та Світлана Єпіфанцева, але в них не вийшло. Ще до того на «гуманітарний блок» мала потрапити діюча опозиційна депутатка Анастасія Староскольцева – також не склалося. Таким чином, Борис Філатов щодо власного оточення може сміливо жартувати: «Вісім замів – один я!»

Натомість місто вперше за багато років на власні очі побачило першу леді. Чи входить вона до числа найвпливовіших жінок – та ще загадка. А от що Марину Філатову знає ледь не кожний з містян – факт! Всі, хто користується власним або громадським транспортом, -стовідсотково: перекриття вулиць заради бігових змагань, якими опікується (і сама бігає) дружина міського голови, в Дніпрі стали звичними. Зараз пані Марина перемкнулася на альпінізм і кілька тижнів тому підкорила найвищу вершину південноамериканських Анд – Аконкагуа.

Більшість з місцевих жінок про таке навіть не мріють. Просто живуть собі й працюють у звичному для України темпо-ритмі – у невеличких містах, районах та селах. До «рейтингів» потрапляти їм, здається, не дуже й хочеться.

Тим більш, що почесні звання та регалії – річ дуже й дуже умовна. Сьогодні ти «Кращий сільський голова Дніпропетровщини», а завтра тебе підозрюють у створенні організованої злочинної групи, яка обкрадала бюджет, та відстороняють від займаної посади. Є у нас й такі «майстрині-берегині» з прихованими до часу, проте яскравими кримінальними талантами.

Одна паршива вівця, як ви розумієте, гарної весняної погоди для десятків своїх колег не зіпсує. Хоча примусить замислитися, чи справедливо дорікають, мовляв, політика -брудна чоловіча справа з усіма супутніми ознаками…