Засиджуючись іноді допізна на сімейних застіллях, мій покійний дядько, розуміючи, що вже час завершувати вечерю, жартома гучно оголошував: «Будемо дякувати…» Для присутніх це означало, що гості збираються покидати дім господарів, усім все сподобалося, година вже пізня і, взагалі, пора відпочивати. З часом оте «будемо дякувати» в нашому родинному використанні набуло афористичних рис і його застосування вже не потребувало якогось особливого тлумачення.

Схоже, в Україні з’явилася нова політична мода – щедро, часом несамовито – на межі пристойності – дякувати міжнародним партнерам. Один поперед одного політики дякують країнам і їх керівникам за «підтримку і надану зброю». Вкотре звертаю увагу, що застосування слів «надають», «передають» стосовно озброєння нашої держави є не зовсім коректним. Бо всю ту зброю Україна купує за гроші – бюджетні або позичені.

Під час відкриття сьомої сесії Ради парламенту чинного скликання, без перебільшення, стався справжній «день подяки». Темп задав спікер Стефанчук. «Зайшовши з козирів», він одразу перелічив усі країни, яким ми повинні бути передусім зобов’язані за «безпекову і фінансову допомогу»: США, Великобританія, Канада, Польща, Туреччина,Чехія, Литва, Латвія, Естонія і багато-багато інших.

Далі до трибуни вийшли депутати з прапорами перерахованих країн і взялися дякувати кожен від своєї фракції та від себе особисто. Дехто, аби напевне достукатися до сердець іноземних «благодійників», переходив на англійську, на що змушений був реагувати головуючий. Нагадаю, виступи у Верховній Раді іноземними мовами (не тільки російською) заборонені законодавчо.

Оскільки за левову частку зареєстрованих у ВР законопроектів голоси монобільшості знайти все важче, здавалося, що «день подяки», який не потребує особливих парламентських зусиль, триватиме до вечора.

Вдячність і ввічливість – притаманні нашому народу риси. На родинному, побутовому і, як з’ясувалося, політичному рівнях. Однак, якщо вдуматися, за що саме ми аж так дякуємо нашим іноземним партнерам, – стає страшно.

Наші «друзі» надають (продають) нам зброю. Не важливо яка вона: стримуюча, наступальна чи оборонна. Не залежно від її призначення, основним завданням будь-якого озброєння є ураження, а наслідком останнього – смерті, поранення, руйнування. Фактично всі наші міжнародні партнери відверто озвучили свою неготовність воювати в Україні чи за Україну – відтак, нас озброюють , щоб воювали ми самотужки.

Я не військовий експерт, але елементарна логіка й отримані свого часу – нехай здебільшого й теоретичні – знання на військовій кафедрі підказують, що освоєння зброї, яка раніше не використовувалася, потребує відповідних вмінь і навичок. А це – володіння тактико-технічними характеристиками, практичні відпрацювання, заняття на полігоні. Інакше нова зброя стає небезпечною вже для тих, хто її застосовує. Все це потребує певного часу, а перенесення «вторгнення» з сьогодні на завтра просто унеможливлює її ефективне використання.

Хоча все це «дрібниці». Головне, що «весь світ з нами», озброюючи, бажає нам миру. Тож будемо дякувати!

Володимир ПІСОЦЬКИЙ