ЖИТТЯ БЕЗ МИНУЛОГО

1 месяц ago Zorya Комментарии к записи ЖИТТЯ БЕЗ МИНУЛОГО отключены

Колись уже доводилося писати про нашу зухвалу національну політичну звичку: все, що робили до нас, неправильно, і лише з нашою появою в політиці, нарешті, розпочнеться справжнє щасливе життя. Це оманливе відчуття швидко проходить за кілька місяців, а то й тижнів. Причому в усіх: і в тих, хто досяг омріяного, і в тих, хто мав необережність зачаруватися новим.

Володимир ПІСОЦЬКИЙ

Знову повернутись до теми політичного нігілізму і державного невігластва мене підштовхнуло інтерв’ю одного з національних каналів з… Миколою Азаровим.

Пам’ятаючи смішні та дотепні меми часів «азіровщини», а ще «кровосісь», «досить скіг-лити» або «да пашли ви.», все ж мушу визнати: на фоні нинішніх «еліт» Микола Яно-вич був не просто серйозним управлінцем, а й без перебільшення – державником.

Екс-прем’єр говорив про елементарні речі, які за останні роки в нашій країні набули ознак наївності і навіть дивацтва. Будучи вже багато років чи то в бігах, чи то в еміграції (історія колись визначить точніше), він щиро не розуміє, як, скажімо, останні сім років Верховна Рада жодного разу не затвердила і навіть не заслухала звіт Рахункової палати щодо державних видатків. Згідно з законодавством парламент зобов’язаний робити це щороку. Мені здалося, що старий апаратник Азаров навіть задався питанням з анекдоту: «А що, так можна було?»

Дещо нуднувато, але досить простими словами повідомив нам він і про те, що проект держбюджету-2021 майже наполовину складений із зовнішніх запозичень. Щороку їх частка в кошторисі країни зростає. Тобто ми з вами є свідками і учасниками такої собі державної фінансової піраміди, яка рано чи пізно обвалиться. Але сьогодні про таку «зраду» говорити не прийнято і не модно.

Я не великий прихильник Азарова. Проте професійнішого за нього прем’єра, даруйте, в Україні не було. Для цього достатньо ознайомитися з відкритими даними все тієї ж Рахункової палати. Та й, власне, не про нього мова. Просто ми всі наскільки заплуталися в сучасному сюрреалізмі, що подекуди стає важко збагнути, де правда, а де брехня, з якого боку добро або зло, врешті-решт – відрізнити друга від ворога.

Я теж іноді не знаходжу відповіді на, здавалося б, формально прості питання. Наприклад, як могло статися, що, маючи в СРСР статус по суті колонії, Україна запускала космічні ракети, виробляла літаки і будувала атомні станції, а на 30-му році незалежності вона має всі ознаки сировинного придатку Європи. Або як безкінечно переслідуваній КДБ творчій українській інтелігенції вдавалося знімати кінематографічні шедеври, проте за період самостійного існування толком не знято жодного конкурентоспроможного фільму.

Та й інших питань багато. Але я ризикую перетворитися на «ностальгуючого за совком», хоча це точно не так. І все ж добре усвідомлюю: вдалий рух у «завтра» можливий лише за умови існування «вчора».

Поделиться: