Як тільки в СРСР не умудрялися возвеличувати і без того «величних вождів». Навіть премії на честь їх імен засновували.
Першу в історії країни премію приурочили до дня народження «вождя світового пролетаріату» -у 1925 році п’ятьом лауреатам вручили перші Ленінські премії. Останні відзначення нею відбулися у 1934-му.
І далі справа не пішла – вичерпалися відпущені кошти. Схоже, шукати їх ніхто і не збирався. Адже треба було вшановувати нового кремлівського небожителя…

20 грудня 1939 року на честь 60-річчя Сталіна Рада Народних Комісарів заснувала 16 премій, назвавши їх іменем «великого вождя». Відтоді Сталінська премія стала головною премією країни.

У вуха будівничих «світлого майбуття» вклали легенду: на виплату премій йшли винятково гонорари від публікації зібрань творів самого вождя. Аби оцінити загальний наклад творів Сталіна, виданих до березня 1953, вкажемо, що їх число перевищувало загальний наклад усіх творів Леніна і Маркса з Енгельсом, виданих у Союзі. Це мільйони і мільйони рублів гонорарів з державної кишені. А ще «вождь і вчитель» займав дві найвищі посади (секретар ЦК і голова Ради Народних Комісарів) і за кожну йому нараховували по 10 тисяч рублів щомісяця. Можливо, на премії йшла якась частина і цих грошей…

Одним з перших отримав премію імені Сталіна П. Капіца – знаменитий фізик, майбутній лауреат Нобелівської премії. Абсолютним рекордсменом за загальною кількістю присуджених Сталінських премій був авіаконструктор С. Ілью-шин, який отримав аж 7 премій.

На початку 1940-х років було засновано Сталінську премію з літератури і мистецтва. За весь час існування цієї відзнаки лауреатами стали 1706 осіб, а на виплати витратили 57,7 мільйона рублів.

Серед лауреатів літературно-мистецької премії – ціла плеяда наших відомих співвітчизників: письменники О. Гончар (наймолодший з усіх нагороджених), М. Бажан, О. Довженко, М. Рильський, П. Тичина, М. Стельмах та А. Малишко, композитор П. Майборода.

Розмір сталінської премії становив 100 тисяч рублів. У післявоєнні часи це вважалося цілком пристойною сумою. (Масштаб цін того часу був такий: автомобіль «Победа» коштував 16 тисяч, «Москвич-400» – 8 тисяч. Після скасування карток наприкінці 1947 року при зарплатах більшості міського населення у 500-1000 рублів, кілограм житнього хліба коштував 3 рублі, кіло гречки – 12 рублів, півлітра «Московської» горілки – 60 рублів). Якщо врахувати, що ціни, на відміну від сьогоднішнього дня, залишалися стабільними протягом десятиліть, то на премію можна було жити роками.

Після смерті «батька народів» влада деякий час перебувала в розгубленості, не знаючи як далі нагороджувати гідних. І лише у серпні 1956-го прийняли постанову про відновлення премії імені Леніна. Відтоді щороку до дня народження «вождя всіх пролетарів» у центральних газетах з’являвся список нових лауреатів. Понад три десятиліття відзнака залишалася єдиною державною премією найвищого рівня.

Особам, удостоєним Ленінської премії, присвоювали звання лауреата, вручали диплом, почесний знак, посвідчення та, власне, і саму грошову винагороду в 10 тисяч рублів.

Лауреатами премії у різні роки ставали Л. Кучма, О. Довженко, О. Гончар, М. Стельмах, М. Рильський, А. Солов’яненко та десятки й десятки інших українців.

Принагідно згадаємо й інші премії, які існували в країні.

Міжнародна Ленінська премія «За зміцнення миру між народами». За статусом премія надавалась громадянам інших держав незалежно від їхніх політичних поглядів, партійної приналежності, релігійних переконань і расових відмінностей, за видатні заслуги у боротьбі за мир між народами. До речі, з порушенням статуту премію присудили й Леоніду Брежнєву, який, звичайно, не був іноземцем. Але чого не втнеш заради вшанування «глибоко шанованого».

У 1966-му була заснована Державна премія СРСР. Вона присуджувалася щорічно за успіхи в праці й високі досягнення у науці і техніці, літературі й мистецтві, архітектурі.

При досягненні лауреатом нових звершень ця премія могла дістатися йому вдруге, але не раніше ніж через 5 років після попереднього вручення. Також премія мала особливість – її могли отримати й прості трудівники у складі колективів.

Серед лауреатів Державної премії – дніпровські ракетобудів-ники О. Макаров, Ю. Алексєєв, М. Янгель, С. Конюхов, а також ректор ДДУ В. Мосаковський.

У 1970-му додатково була заснована держпремія за твори літератури та мистецтва для дітей, а також за створення підручників для вищих, середніх спеціальних та середніх навчальних закладів.

А в цей час
Сьогодні видатні українці відзначаються Державною премією України в галузі науки і техніки, Державною премією в галузі освіти, Національною премією України імені Тараса Шевченка, Державною премією України імені Олександра Довженка, Державною літературною премією України імені Олеся Гончара та літературною премією імені Павла Тичини.

У березні 1966 року з’явилася премія Ленінського комсомолу, покликана позаохочувати молоді таланти. Перша була присуджена посмертно письменнику М. Островському.

1969-го заснували премію Ради Міністрів, яку присуджували за наукові досягнення та впровадження нових технологічних рішень.

Були засновані премії й для письменників – імені Максима Горького, Олександра Фадєєва, Тараса Шевченка і Салавата Юлаєва. Діячі мистецтв відзначалися преміями Костянтина Станіславского, Іллі Рєпіна та Михайла Глінки.

Існували й премії КДБ та Міноборони для літераторів.

О. ЯСНІЙ