25 грудня – святителя та чудотворця Спиридона. Народився близько 270 року у кіпрському місті Тримифунт (сучасний Саламін). Хоча походив із заможної родини, змалку пас овець. Дійшовши зрілого віку, одружився, мав дітей. Однак дбав не лише про родину, а й про ближніх.

Усі свої статки роздавав голодним, хворим та немічним. Багатьом прохачам позичав чималі суми грошей, не вимагаючи ні письмових зобов’язань, ні тим паче відсотків. Лише казав: «Віддаси, коли зможеш».

За безкорисливість і великодушність Господь нагородив його даром чу-дотворення: зцілював невигойно хворих, посилав на спраглу землю дощ.

Після смерті дружини, за царювання Костянтина Великого, висвячений на єпископа. У високому сані так само ревно помагав людям.

На Першому Вселенському Соборі виступив з гострим словом проти язичницької філософії щодо ролі Бога в троїцькому догматі. Він узяв цеглину в руку і раптом з цегли вгору пішов вогонь, до низу потекла вода, а глина лишилася в руці. Сотворивши це диво, Спиридон промовив: «Це три стихії, а цеглина – одна. Так і в Пресвятій Трійці – три Особи, а Бог – один».

Близько 348 року, молячись, Спиридон відійшов до Господа. Поховали його в Тримифунті. В середині VII століття нетлінні мощі святителя перенесли до Константинополя, а в 1453 році – на острів Корфу, де й донині зберігаються в храмі, названому на його честь.

Небо плечима підпирає і дня добавляє

25 грудня сонце, за народними уявленнями, повертає із зими на літо. День стає довший, а ніч – коротша. «На Спиридона хоч на гороб’ячий скік, а хоч на гусячу лапку, але таки прибуде дня», або «На Спиридона дня прибуде на макове зерня», бо «Спиридон небо плечима підпирає – дня добавляє».
Небесне світило, буцімто, в цей день вбирається у святковий жупан і, зручно вмостившись на санях, від’їздить до теплих країв, а зима, порадівши цьому, натягає ведмежу шкуру і плентається попід вікнами, спонукаючи господинь топити печі. Мабуть, тому парубки й дівчата цілу ніч палили багаття, а вдосвіта виходили на околицю, аби налякати люту зиму криками. Ближче до вечора «проводили сонце»: запалювали солому й гукали «Сонечко, на сани сідай, у далекий теплий край від’їжджай, з весною назад повертай!»

Від Спиридона спостерігали за річним циклом. Кожен день після свята визначав погоду чергового місяця. Так, 26 грудня прогнозували січень, 27 -лютий, і так аж до Різдва.7 січня завбачували погоду майбутнього року.

Підказує Спиридон й коли краще сіяти: «Як на Спиридона хмарний ранок, то сівба має бути рання; як хмарно в полудень – середній посів дасть добрий врожай; хмарно ввечері – пізно сій, не помилишся».
На Спиридона не працювали, щоб «миші соломи не їли», обкурювали ладаном чи пахучим троїцьким зіллям хату, аби нечисть йшла геть. Нічого не свердлили, бо «черв’яки точити-муть дерево» – і те, з якого хата збудована, і садове.

Здавалося б, так багато пересторог, що хоч сидні справляй у хаті й не показуй носа за поріг…

Тетяна МАЛИШЕНКО