Сьогодні – Святвечір, або надвечір’я Різдва Христового, Багата кутя. У ніч з 6 на 7 січня кінчається Пилипівський сорокаденний піст.

Різдвяна легенда

Згідно з Євангелієм, Ісус Христос народився у Віфлеємі в часи правління римського імператора Августа.

Тієї ночі Ісусова родина опинилася в печері, що правила за хлів. Там Марія і народила Сина Божого.

На небі засіяла Віфлеєм-ська зірка, сповіщаючи про цю визначну подію мудрецям зі Сходу. Першими вклонитися Немовляті прийшли пастухи, а потім і волхви з безцінними дарами – золотом, ладаном і смирною. Дари були пророчі й вказували на три майбутні служіння Ісуса Христа. Золото символізувало царську владу, ладан Божу волю, смирна – долю пророка.

«Боже сохрани десь заночувати в цю ніч…»

До Святвечора в Україні завжди готувалися ретельно і заздалегідь. Господарі запасалися кормом для худоби, аби не переобтяжувати себе в ці дні фізичною роботою, бо гріх. Господині ж з самого рання 6 січня починали готувати, аби кожен у сім’ї був ситий і вдоволений, та й щоб гостей було чим почастувати. А святве-чірніх страв має бути 12. І неодмінно борщ, риба, гриби, пироги з квасолею чи капустою, тушкована картопля, узвар. Та найголовніша -кутя.

Варили її з пшениці або ячменю (іноді – з рису). Перед тим зерна вимочували у воді, товкли у ступі, сушили і знов товкли, щоб облущити. Діставши з печі горщик, дивилися: як зерна піднялися через вінчик на добробут, а як позападали – на лихе. Зварене підсолоджували, пам’ятаючи: «Не передай куті меду». Заправляли також товченим маком, волоськими горіхами, родзинками. Усе розмішували узваром. Горщик з кутею ставили й на покуть. І це доручалося наймолодшому хлопчику в
родині. Напередодні батько виплітав йому нові вовняні рукавички; зодягши їх, той брав горщик і, несучи його, примовляв: «Несу кутю на покутю, на зелене сіно, щоб бджоли (або курчата) сіли».

Коли починало смеркати, страви (голубці, вареники, причому без м’яса – все пісне) доводили до готовності. З появою на небі першої зорі сідали вечеряти. Але тільки в тому разі, якщо вся рідня вже зібралась. «Боже сохрани десь заночувати в цю ніч, цілий рік блукатимеш мов неприкаяний». Як хтось ще в дорозі й квапиться додому, то його неодмінно чекали.

На почесне місце в хаті заносили сніп-дідух – оберіг роду, розкладали по підлозі сіно, клали його на стіл під скатерку (адже Ісусик народився на сіні).

Починаючи трапезу, дружно молилися: «Ми всі, з усього щирого серця і з Божої волі, кличемо праведні й грішні душі на святу вечерю, даємо їм усе, що маємо – щоб вони на тім світі вечеряли, як ми тут».

Саме в цей час небіжчики мають прийти до оселі, а відтак звільняли для них місця на лавах, стільчиках, ставили страви й клали ложки, приказуючи рідній душі: «Досить по світі блукати. Тут твоє місце порожнє чекає, тут і твоя ложечка лежить тебе дожидає!»

Сторонню людину, принагідно, теж запрошували до столу. Гість на Святій Вечері приносить щастя в дім.

По вечері дітвора несла частування своїм хрещеним батькові й матері, бабу-сям-дідусям. Переступаючи поріг, казали: «Зі Святим Вечором будьте здорові! Мама і тато прислали вам хліб, сіль і вечерю». Дітей обдаровували гостинцями чи грішми.

…Згодом все затихало і наставала святвечірня тиша, яку опівночі порушував церковний дзвін.

Христос рождається! Славімо Його!

Тетяна МАЛИШЕНКО