14 серпня відзначаємо Маковія (Перший Спас, Спас на воді, Медовий Спас). Цього ж дня починається Успенський піст – «спасівка», який триває два тижні.

Маковія – народна назва церковного свята Винесення чесних древ Животворя-щого Хреста Господнього, яке прийшло до нас з Візантії, де було встановлене не пізніше ІХ ст.

За переказами, на ту пору в Константинополі бушувала страшна епідемія. І нібито саме в цей день з імператорського палацу до храму Софії переносили частини віднайденого хреста Господнього. Упродовж двох тижнів святиню носили Константинополем, аби відвернути хвороби, очистити місто від злих духів, нею святили воду.

З Маковієм збігається й день пам’яті семи мучеників Макавеїв, їхньої матері Соломонії й учителя Єлеа-зара, які в 166 році до н. е. загинули мученицькою смертю за свою віру.

Святимо воду, мед, мак та запашні букети

У давнину 14 серпня хресні ходи рушали на річки, озера, освячували кожну криницю. Тож Перший Спас ще називають Мокрим Спасом. Після водосвяття купали коней, корів. Пастухи переганяли через неглибоку річку череду. Спасівська вода цілюща, оберігатиме від недуг і людей, і тварин. За народною прикметою, як цього дня буде дощ, то йтиме він дрібний, як макове зерня.

На Маковія вже починають сіяти озимину. Казали: «Перший Спас – перша сівба». Тож у церквах освячували й насіння, щоб «Бог працю благословив і добре родило”.

Пасічники перед Медовим Спасом або у саме свято брали соти з вуликів, викачували мед. Це, фактично, був останній у році взяток солодкого продукту. Свіжий мед їли тільки після посвяти.

На свято прийнят готувати усілякі частунки з маком і медом: стру-делі,
калачі, пиріжки, вареники, оладки. Та, як на мене, з-поміж усього найсмачніші шулики – це такі коржі, спечені з пшеничного борошна, дрібно покришені і залиті густим медом та ще й приправлені товченим маком.

Колись вважалося, що на Першого Спаса слід неодмінно посвятити ма-ковійський букет (мако-війчик) – аби «квітло господарство». У центрі композиції мають бути сім маківок (адже семеро братів Макавеїв), або квітка соняшника. Навкруги – літні квіти і трави: чорнобривці, жоржини, васильки, м’ята, чебрець, любисток, петрові батоги, будяк-пристрітник, калина.

До зіллячка іноді додають овочі й зелень. Наприклад, морквинку, невеликі качани кукурудзи, горох, квасолю, кріп. Несуть букети до церкви переважно діти, дівчата. Але перед тим вони мають добре попоїсти. Бо, «хто несе мако-війчики голодний, у того й рік буде голодний».

Наші предки підвішували маковійчик до сволока або ж до божниці, де він висів упродовж року – як оберіг. З квітів при потребі готували ліки чи купелі, дівчата вплітали їх у коси, «щоб не випадало з голови волосся». Маковим зерням обсипали худобу і обійстя «від усього лихого» та «щоб було в господарстві тварин,як у маківці зернин». Кидали освячений мак й за пазуху молодим на весіллі, щоб не скоїв ніхто зла. Цей день вважається першим осіннім. Тож казали: «Медовий Спас приготував про запас і дощ, і вітер, і холод, і тепло».

Тетяна МАЛИШЕНКО