«Петрикiвська арифметика» Iвана Запорожана

  06.11.2019 09:43   -
Суспільство

Майже через чотири роки після чергових місцевих виборів Петриківський район отримав свого, по-справжньому рідного представника в обласній владі. На минулій сесії замість одного з вибулих до парламенту «укропівців» депутатських повноважень набув досвідчений аграрій, багаторічний мешканець Хутірського Іван Миколайович Запорожан.

Часу нібито обмаль. Проте задумів та планів у колишнього голови бюджетної комісії райради вистачає на повноцінне скликання! І з пріоритетними напрямами він давно визначився…

Один район – одна громада!

Депутатський мандат він отримав якраз на тій самій жовтневій сесії облради, де го-лосувалося питання утворення на Петриківщині чергової низки об’єднаних територіальних громад. Ознайомившись із попереднім проектом рішення, сказав собі пошепки: «Мовчи, Ваню, поки що мовчи…» Але впевнений, що прийняте попереднє рішення має бути обов’язково змінене.

    Поки що є думка, що Петриківський район має бути розділений на чотири, або навіть п’ять ОТГ. Крім уже існуючої Петриківської громади, збираються об’єднати Лобойківку з Чаплинкою, Єлизаветівку з Кури-лівкою та Іванівку з Шульгівкою. Навряд чи такі плани можна назвати державницькими. Та й розумними хіба таке назвеш? — гарячкує Запорожан.

Іван Миколайович завжди наголошує:

– От скажіть мені, навіщо нам роздувати управлінську ланку в ОТГ – у кожного фінансисти, відділи освіти і таке інше? Хіба це можна назвати справжнім хазяйським ставленням?!

І має рацію. Бо саме він стояв у витоків створення Петри-ківської ОТГ два роки тому, у 2017-му. Заради цього, щоб бути ближчим до людей та кориснішим новонародженій громаді, Запорожан навіть відмовився від депутатського крісла у районній раді. Він, голова най-впливовішої (бюджетної) комісії, який наприкінці 2015-го ледь не очолив райраду!

За час керівництва бюджетною комісією він надто добре розібрався у фінансовому стані району. І зрозумів, що до реального покращення рівня сільського життя ліпше йти разом, а не окремо. Сміється, що гуртом і батька легше бити, розказує відому приказку про сніп колосків, який майже неможливо зламати. Згодом серйознішає, починає на конкретних прикладах доводити, що роздрібнення району призведе до покращення лише для місцевого чиновництва. Усім іншим стане хіба що гірше.

Дійсно, автоматичне створення кількох відділів освіти, стільки ж фінвідділів та іншої супутньої управлінської «надбудови» призведе до зростання витрат на утримання ОТГ-шної «старшини». На конкретні справи, відповідно, грошей залишатиметься менше.

Втім, це лише верхівка айсберга. Поза увагою поки що залишається руйнування освітньої логістики. Уявіть собі, яка «штовханина» почнеться навколо наявних шкільних автобусів та їх маршрутів! А хто, врешті-решт, програє? Навіть не конкретні учні — сама система сільської освіти.

Іван Миколайович багато років захоплюється історією, тому добре знає: більшості помилок значно легше заздалегідь не припускатися, аніж потім виправляти. Тому збереження принципу «Один район — одна громада»

Запорожан вважає найголовнішим власним завданням цього та наступного років.

Головним, проте точно не єдиним.

«Стадіон — так стадіон»

Ледь встигнувши роздивитися на «складнопідрядні» політичні пасьянси обласного ґатунку, Запорожан заходився готувати звернення до нового губернатора. В районі дехто жартує, що Іван Миколайович повторює за лідером держави, мовляв, «стадіон так стадіон».

Але для когось хохма давно перетворилася на проблему, від якої потерпають сотні петриківських шанувальників спорту. Зокрема — футболу. Проте «шанувальники» — не дуже влучне визначення, бо мова йде про гравців.

Запорожан готовий доводити – хоч голові ОДА, хоч навіть очільнику Кабміну – що футбольний стадіон у Хутірському можна звести значно дешевше за «надуті» 76 мільйонів гривень

Історія зі стадіоном у Хутірському досить сумна, однак показова. Кілька років тому Запорожан загорівся ідеєю «пробити» у рідному селі сучасну спортивну споруду, яка б сприяла розвитку спорту на Пе-триківщині. За власні (і досить солідні) кошти замовив проект і почав багатомісячне «вештання по муках». І ось, здавалося, йому пощастило — зацікавилися обласні можновладці, цілий радник голови ОДА та його профільний заступник. «Приїздіть, Іване Миколайовичу, у гості. Поміркуємо, як зробити.»

Наступного дня Запорожан уже сидів у високій приймальні на Поля, 1. Із собою взяв стос ескізів та розрахунків — сума передбачалася чималенька, майже 16 мільйонів виходило.

Зустріли його спочатку привітно. Але потім, з чиновницької подачі, вартість омріяного будівництва фантастичним чином збільшилася. до 76 мільйонів. Чи варто казати, що у підсумку з надії вийшов лише гучний «пшик»?! Та ще й майже мільйон бюджетних коштів майстри «відкатів» додатково витратили. Мовляв, на «нову проектно-кошторисну документацію». А стадіону й досі нема.

Хоча Іван Запорожан надії не втрачає. Розраховує на розуміння й підтримку нової владної команди в ОДА.

    Ми постійно говоримо, що маємо створювати умови для нормального життя у сільській місцевості. Так-от один з вагомих аргументів — спорт. Там поруч можна буде влаштувати й дитячо-юнацьку футбольну школу, вона стане в пригоді не тільки юним петриківцям, а й молоді з Магдалинівського та Ца-ричанського районів. Можливість є… — розказує свіжоспечений депутат облради.

Хіба з ним посперечаєшся?

ЛюбомирЛОГОВЕНКО, фото автора

Поділитись:

Наступна стаття: