Черговій, 207-й річниці одного з найвідоміших українців присвячується…
Хто він для нас: символ нації – непохитний і монументальний, як скеля, чи талановитий митець зі своїми слабкостями і недоліками? Спробуємо розібратися.Трохи фактів про цю найпопулярнішу постать України.Ми всі вивчали його біографію, але то було у школі, яка давно залишилася в минулому. Тому трохи згадаємо.

У ГОСТІ ДО ПІДРУЧНИКА

Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці на Черкащині. В родині кріпаків було семеро дітей. Окрім Тараса, у батька й матері ще 2 сини та чотири доньки. Тобто дуже немаленька сім’я з нижчої сходинки суспільства.

Сам уклад життя початку ХІХ сторіччя формував події і етапи в біографії кожної поневільної людини. Хлопець почав працювати з 8 років. У цьому немає нічого особливого для типової кріпацької родини. Нетипово те, що він потайки вивчав грамоту, чим поставив себе на щабель вище, ніж звичайний кріпак.

Пізніше він працював у пана Енгель-гарда козачком і кухарчуком. Поміщик став розвивати художні таланти малого, якими він безперечно володів. Хлопця навчав Ян Рустем, викладач Віленського університету. Потім трапився Петербург. Подальше навчання – у живописця Василя Ширяєва. Вночі він ходив до Літнього саду малювати статуї. Тут Шевченка примітив художник Іван Сошенко, українець за походженням.

Відбулося знайомство з Брюлловим і Жуковським. І невдовзі безпрецедентна подія: організація аукціону з метою викупу Шевченка з кріпацтва. Ціна за незвичайного кріпака сягнула 2,5 тисячі рублів. Стільки запросив Павло Енгельгард. Ця сума дорівнювала 45 кілограмам срібла. На аукціон виставили портрет Жуковського, написаний Брюлловим. Царська сім’я сплатила 1000 рублів. Однак цього було недостатньо для викупу Шевченка, тому Венеціанов, Жуковський, Брюллов започаткували збір коштів у складчину. Десять друзів поета пожертвували свої гроші. Через три дні Тарас отримав відпускну.

Вільним він продовжив навчання в Академії мистецтв, куди раніше його запрошував професор Григорович, але тоді кріпацтво стало на заваді. Малюнки митця отримали високі оцінки, і він без проблем одержав місце в навчальному закладі. 1840 року вийшло перше видання збірки «Кобзар», до якої увійшло 8 творів. Поет присвятив Жуковському поему «Катерина», Євгену Гребінці – баладу «Перебендя», Василю Григоровичу – «Гайдамаків». Але вдумайтесь – хлопцю
на той момент було всього 24 роки! І він вже створив шедеври.

Окрім творчості, поет активно займався політичним життям. 1846 року вступив до Кирило-Мефодіївського братства, написав революційну збірку «Три літа», за що був заарештований і відправлений у заслання на 10 років рядовим до окремого Оренбурзького корпусу. Від Миколи І був наказ про заборону малювати чи писати…

БЕЗ ПОСТАМЕНТУ

Шевченко був провідником української мови, чи не найпершим в історії України. Перебуваючи у столиці Росії, Петербурзі, спілкуючись з «вершками суспільства», поет не цурався свого походження і своєї культури, писав вірші та поеми рідною мовою, і навіть присвячував їх «богемним» людям.

У незалежній Україні інколи трапляється ревізія поглядів на нашого видатного земляка. Зокрема, Олесь Бузина, автор книги «Вурдалак Тарас Шевченко», поставив за мету «розвінчати міф про Шевченка». «Ви дізнаєтеся про зовсім другого Кобзаря – не генія і святого, а алкоголіка і заздрісника. Незграбного ловеласа, який відбирає у колишньої нареченої подарунки. Охоронця моральності, який шпигує за дружиною друга. І «революціонера», який розкаявся, і який випрошує у влади пробачення. Цю темну сторону Тараса завжди ретельно приховували. Але вона є. Він був саме таким – у своїх щоденниках, листах і десятках мемуарних свідчень, які не перевидавалися після 1917 року. Я починаю там, де інші закінчували», – пише Бузина.

Ця скандальна книга здебільшого мала негативне сприйняття серед вчених і літературознавців, Бузину навіть назвали піонером шевченкофобії. Академік Іван Дзюба сказав: «Якщо воюють з Шевченком – воюють з Україною.». Але деякі з критиків написали, «що не можна навіть про великих говорити завжди на рівні панегіриків» (Олег Вергилес, член редколегії газети «Киевские ведомости»). Справедливості заради, треба сказати, що схвальної підтримки «Вурдалак Тарас Шевченко» майже не отримав.

Моє ж ставлення до Шевченка завжди було незмінним. Це – видатний українець, що уособлює все національне.
Класик української літератури, яко- І го діти повинні вивчати у школі, й у І кожній родині повинен бути «Коб- І зар». Працюючи над цим текстом, я думала, що, можливо, зніму його для себе з постаменту, але навіть перейнялася більшою повагою до нашого великого поета.

Він – дійсно символ і національний ідентифікатор. Чому? Тому, що саме з нього почалася літературна українська мова. Тому, що саме він у віці 24 років привернув увагу богеми Петербурга, і заради нього художники організували аукціон за участю царської родини. Тому, що професор Академії, йому, молодому хлопцю, запропонував навчання у престижному закладі, бо побачив його талант. Тому, що Шевченко ще у дитинстві привчав свого поміщика до українських пісень, віршів і казок. І саме Шевченко дав надію всім українцям. На кращу долю через достовірне відтворення їх страждань. Але своїм прикладом він говорив: вихід є.

Останнім часом я не замислювалась щодо ролі Шевченка для України, для націєтворення. А може, і не тільки останнім. Я вчилася при Радянському Союзі, і творчість поета ми вивчали, але без національно-політичної складової. Без розглядання його ролі для нації, яка має назву українці. Трохи заглибившись у тему, я розумію, що він не тільки поет, який створив шедеври. Він – той, хто дає нам привід пишатися тим, що ми – окрема нація, тим, що в нас є мова і свій шлях.

Я проти конгломерату національностей, за відокремлення народностей та збереження національних здобутків. І роль Тараса Шевченка в нашій ідентифікації не можна применшувати. А стосовно того, що в нього були вади і слабкості, – це для мене тільки плюс, бо я не люблю, коли нема недоліків, це означає, що людина просто дуже підступна, нещира і вміє маскуватися. Не до вподоби, коли на обличчі посмішка, а за спиною кинджал.

Тому людина, особливо видатна, для мене оцінюється по тому, що вона залишила світові. А якщо, наприклад, за думкою Бузини, вона іноді вживала різні напої, багато закохувалась, чи мала ще якісь вади, – це означає, що вона була справжньою і їй можна вірити.

ГЛАС НАРОДУ

Я спробувала дізнатися, що думають мешканці Кам’янського про Шевченка. Чи вважають вони його символом України? Якщо ні, то за кого вони його сприймають?

Перший співрозмовник – україномовна людина, захищав п’ять років країну в АТО, захоплюється історією.

– Хто для вас Шевченко? І чи дійсно він відіграє для нас велику роль?

– Шевченко є видатною особистістю. Він першим почав писати твори «народною», тобто українською мовою. До нього це майже ніхто не робив. Завдяки йому навіть формувалися правила української писемності. Також його твори були дуже популярні серед народу, тому навіть у радянські часи видавалися і вивчалися у школі. Влада зрозуміла, що все одно його не можна заборонити. Єдине, що були внесені деякі нові тлумачення в його слова. Наприклад, «москаль» інтерпретувалося як солдат, а не як росіянин. Роль Шевченка не можна недооцінювати.

Інший мій земляк багато років працює на підприємствах міста. Дуже розумна та активна людина.

– Хто для тебе Тарас Шевченко, чи подобається його творчість?

– Шевченко – яскравий представник Малоросії у ХІХ сторіччі. Його викупили з кріпацтва. І є щось символічне в тому, що через рік після його смерті скасували кріпосне право. Він син свого народу. Творчість подобається. «Сон», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Кобзар» та інші.

Ще одна співрозмовниця теж висловила власне ставлення до Кобзаря:

– Я вважаю, що, як людина, Шевченко повністю використав свій потенціал, аби вибратися «з грязі в князі». У нього була величезна сила думки, щоб змогти вирости до рівня вільної людини. Він давав приклад своїм життям: у мене вийшло – і у вас вийде. У Шевченка була гнучкість розуму, щоб потрапити у вищий світ. Таких, як він – одиниці.

На жаль, декому взагалі байдуже. І це не молодь – громадяни середнього віку. Вони нібито і не заперечують його як особистість і поета, але кажуть, що їм все одно, яка роль Шевченка в суспільстві.

У кожного з нас – свій Шевченко. І я вважаю, що для переважної кількості людей він й досі залишається неординарною особистістю, яка робить українців українцями.