26 квітня – День трагедії на Чорнобильській АЕС.
Атомний Вій опустив бетонні повіки.
Коло окреслив навколо себе страшне.
Чому Звізда-Полин упала в наші ріки?!
Хто сіяв цю біду і хто її пожне?
Ліна КОСТЕНКО

Я – колишній житель міста Прип’ять, де працював на Чорнобильській АЕС у дизельному цеху постійної дільниці ЛЕР. Тож маю повне моральне право висловити власну точку зору та дати оцінку трагедії, яка переслідує й досі.

Щорічно нас усіх навчали, ми здавали екзамени з техніки радіаційної безпеки та цивільної оборони. Але, попри визначений документами порядок дій, з моменту аварії на ЧАЕС жителі міста так і не почули сигналу тривоги чи будь-яких інших попереджень.

Місцева влада одразу після вибуху четвертого реактора покинула місто. Виникає питання: хто дав розпорядження, щоб усі магазини Прип’яті з сьомої години ранку почали продаж алкогольних напоїв? А з автомобілів у кожному кварталі продавали пиво. І це при тому, що раніше у нас суворо дотримувалися оголошеного «сухого закону».

Наші діти бавилися в пісочку, а ми, дорослі, не могли повірити різним чуткам про жахіття цієї трагедії і про злочинну безвідповідальність керівництва ЧАЕС та нашого міста…

Саме з нею я зіткнувся 15 липня 1986 року, коли після всіх проблем евакуації повернувся на ЧАЕС для ліквідації наслідків аварії.

Біля прохідної адміністративно-побутового корпусу станції на бронетранспортері зв’язку загорали солдати строкової служби. І ніхто з керівників не зробив їм зауваження чи попередження. А так званих «партизан» (військовослужбовців запасу) возили в кузовах автомобілів, навіть не прикритих брезентними тентами. Всі вони не мали респіраторів, курили, сміялися. Багатьох залучали на викорчовування так званих «рудих» або «іржавих» лісів -тих, що росли навколо реактора і прийняли на себе найбільшу долю викидів радіоактивного пилу. Дерева, переважно сосни, одразу загинули і забарвилися в буро-червоний колір. Так ось у цих лісах «партизани» працювали без засобів захисту, без рукавиць, тримаючи респіратори за халявами чобіт.

Відпрацювавши на ліквідації наслідків аварії до вересня 1991 року, я маю чотири довідки про отримані дози опромінення. І жодна з них не відповідає дійсності, бо в них відсутні дані про той чи інший період роботи. За весь час перебування в Чорно-
бильській зоні, судячи з довідок, я отримав лише. 18 рентген.

Якщо взяти на віру твердження наших «вчених», що радіація в незначних дозах корисна для людського організму, то 30-кілометрову територію цілком можна перетворити в оздоровчу зону для подібних науковців й інших чиновників державної влади. Й справді, навіщо тратитися на якісь там Мальдіви?

За післяаварійні роки я написав десятки звернень в усі структури влади з проханням розібратися та видати мені довідку з реальними дозами отриманого мною опромінення. Але, крім пустих і байдужих відписок, я так нічого й не отримав у відповідь. Як не дивно, але в моїх клопотах не зацікавлений і «Союз Чорнобиль». На всі прохання допомогти у вирішенні проблеми там відповідають: «А що це тобі дасть, навіщо тобі та правда? Краще заплати лікарям, зроби собі групу інвалідності – і воно тобі окупиться». Їх цікавлять лише подачки від влади, власні пільги та нагороди. Мені ж не потрібні подачки, вони лише принижують людей.

Я хочу жити достойно, їсти чесно зароблений хліб, а найго-
ловніше – бути здоровим. Але чи можливо це в таких умовах, коли мою родину загнали у злидні? Ми з 1991 року втрьох живемо у Новомосковську в однокімнатній квартирі площею 18,5 кв. м. Оселя від холоду і сирості покривається пліснявою, батареї опалення взимку холодні (один стояк взагалі відрізаний від подачі. На всі наші звернення до теплопоста-чальника та у міськвиконком з проханням відновити якісне теплопостачання ми так нічого й не добилися.

Понад чверть століття перебуваю у пільговій черзі на житло. Однак не маю ніякої надії, що його отримаю. Виникає питання – скільки житла було зведено за ці роки у Новомосковську, скільки квартир викуплено під магазини, аптеки, офіси? І чи в таких умовах, як я, живуть міські можновладці? Тому 35-а річниця чорнобильської трагедії – це річниця саме нашої, усіх ліквідаторів, а не їхньої біди. Тож усі слова з високих трибун нічого не варті.

І питання наостанок: що очікує майбутні покоління українців при нинішньому ставленні до вирішення кричущих екологічних проблем?

Цифри і факти
■ Радіоактивна хмара, що утворилася після вибуху та пожежі на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС, накрила території України, Білорусі та Росії, багатьох європейських країн – Швеції, Австрії, Норвегії, Німеччини, Фінляндії, Греції, Румунії, Словенії, Литви, Латвії, а також дісталася східної частини США. Радіоактивним цезієм було забруднено 3/4 території Європи.
■ Із зон забруднення евакуювали близько 200 000 людей. Радіоактивного ураження зазнали близько 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи.
■ Викид радіоактивних речовин зруйнованим блоком ЧАЕС аналогічний потужності 300 Хіросім (Хіросіма – одне з японських міст, яке зазнало американського атомного бомбардування у серпні 1945 року).
■ За міжнародною шкалою ядерних подій (INES) цю аварію класифікували за найвищим – сьомим рівнем небезпеки. Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики: як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічним збитком.

Володимир ІЛЬЧЕНКО,

Новомосковськ