Радянський Союз, як відомо, вважався досить закритою країною. Однак це не означало, що до нього не можна було потрапити. Хоча для іноземців, яким це вдавалося, така подорож і залишалася недешевим задоволенням, проте запам’ятовувалася на все життя. Чим саме?

Ще у перші роки після утворення СРСР, його керівництво почало замислюватися над залученням іноземних туристів – валюта була дуже потрібна для економіки. У 1929 році створено державне акціонерне товариство «Інтурист», яке володіло монополією на реалізацію турів до СРСР. Одне із його гасел звучало так: «Це не просто мандрівка, це мандрівка у новий світ». І народ почав пакувати валізи.

Одними з перших туристів стали відомі громадські діячі, письменники, художники: у 1927 році приїжджав Теодор Драйзер, у 1932-му – Бернард Шоу, ще за 3 роки – Ромен Роллан.

У 1930-х роках «Інтурист» відкрив офіси у Великобританії, Німеччині, США. Перед війною в СРСР побувало близько 129 тисяч іноземних туристів. Гостям пропонували різні маршрути – від столиці до Далекого Сходу. Крім Москви і Ленінграда, заманювали пейзажами Криму, річковими круїзами по Волзі та автомобільними подорожами країною.

Масштабний туризм формувався вже після війни, у 1950-х. Тоді розпочалася «відлига», і лідер країни Микита Хрущов почав сам «мандрувати» світом. Союз проводив міжнародні заходи на кшталт фестивалю молоді й студентів. Усього ж у 1956-1985 роках у нас побувало понад 70 мільйонів туристів із 162 країн.

Але ніхто не збирався дозволяти іноземцям пересуватися самостійно. Бачити країну можна було тільки під наглядом гіда-перекладача від «Інтуриста». Особисті плани та забаганки гостей до уваги не бралися. І демонстрували
іноземним туристам винятково ідеологічно витримані досягнення народного господарства та переваги радянського способу життя.

Письменник-фантаст Ро-берт Хайлайн у 19б0-х відвідав з дружиною нашу країну і написав після цього про тотальний контроль гідів, про грабіжницький курс долара (4 рублі за долар). А ще відверто поскаржився на запропонований сервіс. «Я ніяк не можу рекомендувати вам категорію «люкс», тому що навіть найкраще в СРСР приголомшливо кепське за нашими стандартами: ванні кімнати без ванни, навіть цілі готелі без ванн, відсутність гарячої води, «ексцентричні», якщо не гірше, туалети, несмачна їжа, брудний посуд…» – відзначив він у статті «Всередині «Інтуриста».

Щоб підготуватися до поїздки, його дружина навіть вчила російську, але це виявилося марним. Подружжя все одно опинилося «у полоні» «Інтуриста» і бачило зовсім не те, що хотіло, та чуло далеко не те, що бажало.. За підрахунками письменника, «путівка у соціалізм» для пересічного американця коштувала тоді 4500 доларів за місяць перебування – величезні гроші.

Правильно підібрати кадри для роботи в «Інтуристі» було справою непростою. Від гідів вимагали не тільки вищої лінгвістичної освіти й володіння кількома мовами, а й знань, про що не можна говорити, а про що можна. І вміння грамотно показувати досягнення радянського ладу.

Нерідко траплялися випадки, коли іноземці продавали речі радянським громадянам, а потім не знали, що далі робити з вирученими
рублями (всі їх витрати включалися у вартість путівки). Куди ж возили туристів? Як правило, подорож починалася у Москві чи Ленінграді, де розташовувалися найбільші аеропорти. А далі все залежало від путівки.

Влітку популярністю користувалися маршрути до чорноморських курортів. Згідно зі статистичними даними, наприклад, у 1968 році загальна кількість відпочиваючих у Криму становила близько 4 мільйонів осіб. З них 30,6 тисячі іноземних туристів із 40 країн світу. Лідерами по відвідуванню стали громадяни ФРН – 8,2 тисячі, НДР – 4,4 тисячі, Чехословач-чини – 3,5 тисячі, Італії – 3,1 тисячі, США – 2,8 тисячі туристів. До речі, якщо путівка випадала на Перше травня або на Сьоме листопада, то туристів обов’язково залучали на демонстрації.

Особливою статтею в’їзного туризму була робота зі студентами та робочою молоддю. У першу чергу із країн соцтабору (НДР, Чехословач-чини, Югославії, Куби). У 1959 році в кримському Гурзуфі відкрили міжнародний табір «Супутник», де могли провести канікули іноземці та радянська молодь. До кінця 1970-х тут побували 180 тисяч туристів, з яких 70 тисяч -іноземці.

Для гостей проводили величезну кількість, на думку організаторів, цікавих заходів: від зустрічей з радянськими космонавтами та спортсменами – до диспутів на глобальні теми (на кшталт роззброєння тощо). Акцент робився саме на дружбу народів. І звичайно, екскурсії, турпоходи, спортивні змагання.

Зазвичай у «Супутник» приїжджали тільки «ідеологічно правильні» радянські студенти та передовики виробництва. Однак керівництво табору відзначало, що в підсумку відпочиваючі «демонстрували аполітичність». Мабуть, промивання мізків їм і так вистачало у повсякденному житті.

О. ЯСНІЙ