КОМБАЙН «НА ПРИКОЛІ»

1 месяц ago Zorya Комментарии к записи КОМБАЙН «НА ПРИКОЛІ» отключены

У понад 100-річній історії Дніпропетровського комбайнового заводу всесвітня слава поєдналася з ганебним забуттям

1895 року в Катеринославі (сучасне Дніпро) талановитий інженер-технолог і успішний промисловець Йоганн (Іван) Езау відкрив фабрику з виробництва сільськогосподарського знаряддя. Саме їй через десятиліття судилося стати головним спеціалізованим підприємством країни з виробництва бурякозбиральної техніки, а потім – зникнути в руїнах.

До революції завод належав різним власникам, міняв назви та асортимент продукції. Тут виготовляли сталеве фасонне лиття, паровозні й вагонні колеса, корпуси динамо-машин, вузли для доменних і коксових печей, прокатні вальці. На заводі відливали деталі для броненосця «Князь Потьомкін-Таврійський», крейсерів «Очаків» і «Кагул». У роки російсько-японської та Першої світової воєн тут випускали артилерійське спорядження й боєприпаси.

Перші радянські роки підприємство не працювало – у нової влади не доходили руки до його відновлення та розміщення замовлень. А ось під час Другої світової колектив заводу впорався із завданнями по випуску оборонної продукції, подолав усі труднощі та злигодні евакуації, а згодом повернувся до рідного міста.

І відразу ж активно включився у створення комплексу машин для механізованого прибирання, навантаження і транспортування буряків. Уже у вересні 1947-го тут виготовили перші дослідні зразки бурякозбиральних комбайнів. Вони й проклали шлях до створення техніки, на лаштованої піднімати сільськогосподарську галузь держави.

Своїй всесвітній славі завод зобов’язаний незмінному протягом сорока років директорові підприємства Олексію Покусі.

Саме під його керівництвом завод став головним спеціалізованим підприємством СРСР(!) із проектування та випуску бурякозбиральної техніки.

На заводі був створений неперевершений комбайн «Славутич». За день він обробляв 18 гектарів полів замість 3-х, як його попередники. Не дивно, що машина не лише стала знаною в СРСР, а й експортувалася до Болгарії, Швеції, Франції, Югославії, ряду інших країн. Щорічно з цехів на поля виходило 10 000 комбайнів!
У 1980-90-ті основною продукцією заводу були трирядні комбайни, коренезбиральні машини, самохідні навантажувачі-очисники та запасні частини до сільгосптехніки. Крім бурякозбиральної, тут опанували випуск ґрунтообробної техніки – дискових борін і культиваторів.

Звідси й численні відзнаки: сам завод нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, удостоєний Державних премії СРСР та України в галузі техніки, а також відзнаками престижних міжнародних виставок. Троє працівників, у тому числі й директор, стали Героями Соцпраці, десятки їх колег відзначені орденами та медалями.

В одному з інтерв’ю Олексій Олександрович зізнавався: «Я ще хлопчаком сказав мамі, Євдокії Арсен-тіївні, що коли виросту, обов’язково придумаю таку машину, яка полегшить їй каторжну роботу. За нею був закріплений гектар колгоспного поля цукрових буряків, який потребував працювати не менше 250 днів на рік. Після уроків я поспішав на поле, аби допомогти чистити та вантажити ті кляті буряки. Єдиною «технікою» у нас вважався ручний плуг.

…Ужитті завжди робив те, що пообіцяв чатусі. Оглядаючись на пройдене, скажу, що слова дотримав».

А потім прийшов занепад заводу. Він почався за часів пізнього Кучми, у 2003-му, коли потрапив до рук нових «ефективних господарників». Вже через кілька років підприємство зникло остаточно.

І монумент-символ на честь 300-ти-сячного комбайна перед прохідною тихенько прибрали. На території розташувалися СТО, склади, дрібні цехи та залишилися пусті понівечені гігантські шоруди. Як гірка пам’ять епохи…

О. ЯСНІЙ

Поделиться: