19 січня – Хрещення Господнє, по-народному -Водохреще. Свято засноване на згадку про чудесне Богоявлення Пресвятої Трійці на р. Йордан у Палестині.

Зі Святого Письма довідуємося: коли Іван Хреститель проповідував та охрещував на берегах Йордану, Ісус, як Йому виповнилося тридцять років, також прийшов туди. Іван же, вважаючи себе недостойним хрестити Ісуса, сказав: «Мені треба хреститися від Тебе». Та Ісус відповів, що той має Його охрестити, виконуючи Закон Божий.

Під час хрещення на Спа-сителя з небес зійшов Дух Святий у вигляді білого голуба й донісся голос Бога Отця: «Це є Син мій улюблений, в якому моє благовоління».

Вечір – щедрий, а кутя – голодна

Напередодні Водохреща,18 січня – Голодна кутя. Здавна вважали, що голодна вона не тільки тому, що від ранку до вечора цього дня постимося, а до столу сідаємо після церковної відправи та освячення води. А й тому, що до трапези вже не запрошуємо душі померлих. Вони вертаються «на той світ».

«Вечірньою» водою кропили всіх у родині, домівку, подвір’я, криницю, худобу (коровам давали ще й шматок хліба). Батьки наказували дітям йти до сусідів, родичів, якщо ті занедужали й не змогли піти до церкви, та і їх окропити свяченою водою, почастувати гостинцями.

Від нечистої сили обкурювали хату, хліви, всі прибудови ладаном чи пахучим зіллям, зібраним на Трійцю, на одвірках і дверях малювали крейдою хрестики. Також їх майстрували із соломинок, витинали з паперу та кріпили на вікнах. (До речі, замість клею ліпили яєчним білком. Надійно тримало!)

На Голодну кутю «закликали мороз». Адже Йордан у давнину був не такий, як нині. Господар брав ложку куті, підходив до вікна і тричі казав:
– Морозе, йди до нас куті їсти!
Після паузи:
– Не йдеш? То не йди ні на жито, ні на пшеницю, ні на всяку пашницю! Й не морозь наших коней, биків, курей, свиней!
По вечері «виганяли кутю з хати», примовляючи:
– Тікай, кутя, із покуття,
А ти узвар – іди на базар,
Паляниці, лишайтеся на полиці,
А дідух – на теплий дух.

Дідуха спалювали, а попіл згрібали й розсівали на городі «аби огірки родили». Залишки куті віддавали курям.

Саме цього вечора – Щедрого, востаннє ходили щедрувати:

Пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи дома ночуєте?
Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти?

Господарі, звичайно, дозволяли й лунало під вікном:

Ой, на річці, на Йордані
Святять воду три янголи.
Йордан воду розливає,
Ворон-коні напуває…

Підходили близько, аби більше крапель дісталося…
На другий день, рано, рушали на річку чи ставок. Священик, помолившись, святив воду: занурював у неї срібний хрест. Кропив усіх присутніх та воду, принесену людьми з собою. Кожен намагався підійти ближче до панотця, щоб якомога більше крапель дісталося.

Сміливці зі словами «В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!» тричі пірнали в крижану купіль. Йорданська вода така ж цілюща, як і освячена в надвечір’ї Богоявлення. Її ставили у зимівник для бджіл, а теплої пори виставляли посеред пасіки; трохи відливали в скляну пляшечку й зберігали біля образів. Святу воду й дотепер вживають при внутрішніх хворобах, лікують нею дитячий переляк, кроплять породіль після пологів.

Вертаючись зі свята, вітали одне одного: «Христос Хрестився!» – «У ріці Йордані!»

Тетяна МАЛИШЕНКО