На словах радянська влада завжди була проти алкоголізації вірнопідданих, приймаючи «сухі закони» і проводячи численні антиалкогольні кампанії. А ось на ділі – дуже навіть «за». Працювали сотні заводів, що виробляли різноманітне пійло на всі смаки і вміст гаманців питущих громадян.
Для споювання населення у всіх містах і навіть селах безперебійно працювала широка мережа вино-горілчаних магазинів – від Чопа до Петропавловська-Камчатського.

За парадно-лискучою вітриною високого морального обличчя зодчих «світлого майбуття» знаходилося місце і… алкоголікам. Але лише у вигляді осуджуваного суспільством явища. По телевізору показували організовану ходу трудящих, які несли плакати на кшталт «Алкоголь і соціалізм не сумісні!». Алкоголіків «перцювали» у стінгазетах, на підприємствах висіли окремі стенди зі стандартними для всієї країни заголовками «Пияцтву – бій!». А ще випивох лякали міліцією і відправкою в лікувально-трудові профілакторії (ЛТП), відкривали витверезники, повсюдно створювали товариства тверезості.

Однак усе марно – народ пив все більше й більше. І показне благополуччя з телевізійної програми «Час» ніяк не хотіло стикуватися з радянською дійсністю – черги за алкоголем ставали все довшими.

Найчастіше згадані вище об’єкти вино-горілчаної торгівлі розташовувалися всередині великих закритих дво-рів-«кластерів» сталінської, хрущовської та брежнєвської забудови і були справжніми місцями гніздування радянських алкоголіків. Багато хто і сьогодні пам’ятає ту спільноту «пташенят» – пом’ятих співвітчизників у майках-ал-коголічках і драних синіх спортивних трико.
Внутрішнє оздоблення магазину залежало від ступеня «вихованості» місцевого люду – десь це міг бути звичайний магазин з прилавками вздовж стін, а десь алкоголь міг знаходитися за звареними з арматури гратами і відпускався всім «стражденним» через віконце.

Об’єднувало абсолютно всі радянські вино-горілча-ні магазини одне – повсюдно алкоголь знаходився на значній відстані від покупців, щоб ті його не розмели в одну мить. А ще в цих точках торгівлі, до речі, як і в багатьох інших, завжди стовбичили черги. І якщо в якійсь з них хтось вхитрявся комусь видертися на голову – легко визначалося, що це черга саме за алкоголем.

Черги виникали у дні, коли до магазина завозили горілку, вино або бутильо-ване пиво. Справа у тому, що кількість «товару», попри надвисокі потужності горілчаних заводів, завжди залишалася обмеженою -у величезній країні на всіх п’яниць його завжди не вистачало. Горілка могла бути «Руською» чи «Пшеничною», також з’являлася «Столична» або «Ювілейна». Відпускали її по дві пляшки в одні руки. Як правило, «рідну біленьку» тримали фірмовим хватом однією рукою, відбиваючись другою від ще неотоварених «колег» по черзі.

Якщо ж у магазин завозили бутильоване пиво (найчастіше «Жигулівське»), то його також змітали миттєво, зібравши гігантську чергу. Вітчизняне бутильоване пиво було нерозбавленим – на відміну від розливного, в діжку з яким продавчиня на очах у всіх могла бухнути 2-3 відра сирої води. Норма відпуску пива – не більше одного ящика в руки. І доволі часто придбане так і виносили в ящиках або передавали з рук у руки – існувала своєрідна «алко-солідарність», тому пляшки з ящика по дорозі до покупця у черзі ніхто не цупив.

А як виникали черги у вино-горілчаних закладах торгівлі? Зазвичай по довколишніх «місцях гніздування» випивох проносилася чутка, що в магазин мають завезти горілку. Всіх буквально як вітром здувало з домінош-них столиків – і молоді, і зрілі чоловіки, і пенсіонери чимдуж летіли займати чергу. Не відставало від них і жіноцтво певної «категорії». Тож через 5-10 хвилин ганок вино-го-рілчаного раю починав перетворюватися у справжній мурашник.

Сучасне покоління може запитати – а навіщо, власне, всі ці люди давилися і потерпали в чергах? Чи не простіше було спокійно випити в якомусь кафе, як це можна зробити зараз? Ні, не простіше: адже пристойних кафе у ті часи не існувало взагалі -лише заводські, студентські та міські їдальні, в яких не продавали алкоголь.

Так, ще були ресторани. Але там все здавалося моторошно дорого – бо існувала величезна націнка на алкоголь і страви (часто десятикратна). До речі, в усіх ресторанах вікна завішували шторами, не було настінних годинників – щоб народ сидів якомога довше, спустошуючи гаманці.

Але повернемося до наших «героїв». Здобуте з боями в чергах зілля «дегустували» за доміношними столиками, на верандах дитсадків, у всіляких дитячих ракетах та хатинках на курячих ніжках. Нерідко алкоголіки розпивали трофеї прямісінько біля магазину і за будь-якої погоди.

А після ранкового пробудження, якщо в кишенях гуляв вітер, «дозвілля» присвячувалося пошуку порожніх пляшок – їх можна було здати і на виручені копійки похмелитися.

Ось так і йшов кругообіг тихого життя алкоголіків у суспільстві розвинутого соціалізму.

В Україні за рік подорожчав алкоголь вітчизняного виробництва. Так, серед алкогольних напоїв найпомітніше зросло в ціні пиво – на 5,2% до 18,35 грн. за 0,5 л. Вартість 0,5 л горілки також збільшилася – на 1,2% до 93,33 грн. Про це свідчать дані Держстату.

Підвищення цін на алкоголь, на думку влади, має на меті знизити його споживання заради збереження здоров’я нації. Чи не здаються дивними подібні заходи боротьби з пияцтвом в країні, яка входить в десятку держав світу щодо кількості вжитого алкоголю?

О. ЯСНІЙ