Планування розвитку власної економіки й титанічна праця радянського народу свого часу дозволили колишньому СРСР стати однією з найрозвинутіших держав світу

Як відомо, планові показники жодної з п’ятирічок та семирічки не були виконані у повному обсязі. А перша з її суцільною колективізацією взагалі обернулася трагедією Голодомору для українського народу. Однак недооцінювати їх значення у розвитку економіки, техніки, науки та культури -значить погрішити проти незаперечної істини.

Після жовтневого перевороту 1917 року в Радянській Росії, а потім у СРСР почався пошук економічної моделі для подальшого розвитку країни. З 1918 по 1921 рр. РРФСР пережила період військового комунізму, який характеризувався масштабною націоналізацією промисловості, централізацією управління і прод-розкладкою. По мірі виходу країни з Громадянської війни, влада стала проводити нову економічну політику (НЕП). Однак у середині 20-х їй стало ясно, що темпи індустріального розвитку при НЕП не дозволяють наздогнати західні країни. Більш того, промисловий розрив продовжував збільшуватися, у містах зростало безробіття.

Тож серед економістів і партійних функціонерів почалися дискусії про шляхи подальшого розвитку країни. Багато хто висловлювався за структурні зміни і жорстку дисципліну. За основу й було вирішено взятися за планування розвитку економіки на п’ятиріччя. Її пріоритетом стала індустріалізація.

Робочої сили для втілення в життя планів було досить. Партія разом з комсомолом успішно проводили пропагандистську кампанію. Багато людей заради більш високої якості життя з сільської місцевості поїхали до міст. Для створення нових підприємств активно залучалися іноземні фахівці.

Перша та друга п’ятирічки подарували країні Турксиб, Дніпро-гес, «Уралмаш», ГАЗ, металургійні й тракторні заводи, багато інших стратегічно важливих промислових об’єктів.

Індустріалізацію неможливо було провести без якісних змін у науці та навчанні громадян. У 1930 році було введено загальну початкову освіту, в містах – семирічну.

За підсумками перших двох п’ятирічок виробництво чавуну і сталі виросло у чотири рази, вугілля – в 3,5 раза, нафти – в 2,5 раза, електроенергії – у сім разів.

З 1928 по 1940 рік ВвП збільшувався, згідно з різними оцінками, зі швидкістю від 3% до 6,3% на рік. Середньорічні темпи зростання промислового виробництва досягали 16%. За обсягом випуску продукції СРСР вийшов на друге місце у світі після США.

Третя п’ятирічка проходила під знаком підготовки до Другої світової війни і стала етапом великого будівництва. У ці роки було введено в дію близько 3 тисяч нових великих заводів і фабрик. До 1941 року Урал, Сибір, Середня Азія, східні регіони країни стали відігравати помітну роль у промисловому виробництві. Саме там закладалися основи інфраструктури, завдяки чому в перші місяці війни вдалося організувати евакуацію підприємств із заходу, налагодити їх роботу на новому місці.

До кінця третьої п’ятирічки Радянський Союз з аграрної країни перетворився на індустріальну державу.

До 1940 року виробничі фонди у порівнянні з 1928-м зросли у сім разів. СРСР виробляв вже близько 10% світового обсягу промислової продукції. До 1941 року було побудовано 23 тисячі нових заводів. Ці науково-технічні та економічні успіхи багато в чому й визначили результати війни.

Після перемоги над нацистською Німеччиною радянське керівництво поставило перед суспільством завдання відновити країну, зробити новий економічний ривок і наростити промислове виробництво у три рази в порівнянні з довоєнним рівнем.

До 1961 року плани влади були перевиконані: СРСР виробляв 50,9 млн. т чавуну, 70,8 млн. т сталі, 506,4 млн. т вугілля, 166 млн. т нафти. Обсяг машинобудування у 1950 році в 2,3 раза перевищив показники 1940-го.

Замість сьомого п’ятирічного плану була введена семирічка 1959-1965 років, спрямована на розвиток високотехнологічних виробництв, зростання рівня життя і вдосконалення вПк на тлі «холодної війни».

У цей період у два рази зріс нафтовидобуток, почалося масове будівництво житлових мікрорайонів, зростало виробництво легкових автомобілів. Національний дохід за семирічку виріс на 53%, промислова продукція – на 84%, реальні доходи населення – на третину.

З кінця 1960-х темпи зростання основних економічних показників почали поступово знижуватися, хоча в цілому залишалися досить високими. У 1980-і роки частка СРСР у світовій промисловості становила близько 20%, а економіка в цілому поступалася лише американській.

В останнє десятиліття існування Радянського Союзу стало проявлятися зниження економічної ефективності та технологічне відставання від західних держав. У роки перебудови негативні тенденції тільки посилилися. У кінці 1980-х темпи зростання ВВП знизилися, а в 1990 році стали негативними. 13-й п’ятирічний план не був реалізований через розпад СРСР.

Незважаючи на проблеми, що виникли у 80-і, ідею п’ятирічного планування експерти навіть сьогодні називають досить вдалою. На думку багатьох з них, досвід п’ятирічок можна використовувати і нині. Наприклад, саме таке планування застосовується у ряді високорозвинених країн, наприклад, у Франції та Китаї. Це ідеальна форма функціонування індустрії. Адже нічого кращого поки що не придумали… Хоча в українських реаліях сьогодення будь-яке планування виглядало б як сідло на корові та призвело б до ще більшого безладу в економіці.

♦ ♦ ♦

У 70-х роках, уже через 25 років після закінчення Другої світової, згідно зі щорічним звітом ООН про розвиток людства СРСР за рівнем життя входив у першу двадцятку найрозвиненіших країн планети зі 130 існуючих на той час. Через 30-річчя пострадянської історії країн-спадкоємців СРСР рівень життя у них, за даними того ж ООН, опустився до рівня країн третього світу. Наприклад, Білорусь перебуває на 68 місці, Росія -на 71-му, а ми, Україна – взагалі на 85-му.

О. ЯСНІЙ