Для тих, кому довелося жити в СРСР, не є секретом, що в Союзі реклама і рекламні кампанії також існували. Хоча через ідеологічні причини вони дуже відрізнялися від стилів і методів реклами сьогодення.

Тоді неможливо було навіть уявити, щоб дахи будівель «прикрашали» багатокілограмові рекламні конструкції, що переливаються яскравими вогнями, та ще й закликали купувати іноземні товари. Ані на телебаченні, ні на радіо радянського періоду реклами, в нинішньому її розумінні, не існувало взагалі. Іноді вона оформлялася у вигляді художніх фільмів – наприклад, «Спортлото-82».

У головах радянських вождів, а слідом за ними і всього населення країни, кричуща реклама асоціювалася винятково із «загниваючим Заходом». Досить згадати будь-який радянський фільм, де сюжетна лінія розгортається в західній країні. Обов’язковим фоном для героїчних дій радянських розвідників, мудрих дипломатів та інших представників Країни Рад вважалися залиті рекламними вогнями вулиці та площі.

У своїй діяльності радянські очільники спиралися на досить цинічне визначення:«Реклама – це засіб обдурювання покупців і нав’язування їм геть непотрібних товарів сумнівної якості».

Однак більшовики прекрасно розуміли, що купівельну спроможність народу, абсолютно зубожілого за роки революцій і війни, треба стимулювати.

Якщо не з’явиться попит на власні товари і послуги, спроби підняти харчову й легку промисловість, банківський сектор країни виглядатимуть примарними.

Молодій радянській країні довелося багато чого розвивати майже з нуля: методи ідеологічної роботи з населенням, армію, міліцію… Крім того, вибудовувалася нова, раніше невідома світу планова економіка, яка потребувала підтримки.

Однією з важливих сфер на цьому шляху мала стати й реклама. Але своя, відповідно до критеріїв моралі будівничих світлого майбуття, яким вожді бачили народ. Тому ніяким напівголим красуням, що сидять на капоті розкішного «кадилака» з банкою кока-коли в руці, місця в ній не зоставалося.

Одним з перших кроків молодої радянської держави стала монополізація не тільки реклами, а й будь-яких приватних оголошень у пресі. Ще у 1917 році, відразу після жовтневого перевороту, оприлюднили «Декрет про введення державної монополії на оголошення» (майже одночасно з декретами про мир та землю). Він вводив обмеження на розміщення за плату оголошень у періодичних виданнях. Цим же документом майно всіх рекламних агентств конфісковувалося.

Більшовики ще не відчували себе беззаперечними переможцями – в країні продовжували діяти найрізноманітніші політичні сили. Тож новій владі варто було взяти під контроль усю масову інформацію. І вже потім перетягнути на свій бік людей. Крім того, до закінчення Громадянської війни реклама виглядала скоріш агітацією, спрямованою на посилення робітничо-селянської Червоної армії.
Зокрема, саме до цього періоду належить знаменитий плакат «Ти записався добровольцем?».

Лише у 1922-му, з переходом до НЕПу (нової економічної політики), влада дозволила торгівельну рекламу. Пов’язано це було з тим, що державні підприємства були змушені конкурувати з приватним сектором.

Поява державних рекламних контор також належить до 1922 року. Перша утворилася при газеті «Економічне життя» і називалася «Двигун». Це агентство мало координувати всю рекламу промислових товарів для сільських жителів. Слідом за ним з’явилися подібні установи практично у всіх галузях промисловості, транспорту і зв’язку.

Рекламним дизайнерам радянської епохи доводилося непросто – цензура встановлювала жорсткі творчі рамки, та й торгувати тоді могли тільки державні компанії. Але у радянських геніїв реклами, попри все, виходило видавати чудовий продукт.

На початковому етапі радянську рекламу створювали віртуози. Такі, як легендарний фотограф і художник Олександр Родченко та поет революції Володимир Маяковський. Вони мали репутацію піонерів радянської реклами. Не роблячи великої різниці між рекламним плакатом та своєю черговою картиною або віршем, створювали шедеври.

Офіційний статус реклами як повноцінного виду господарської діяльності оформився у 1935 році, коли Наркомат внутрішньої Г торгівлі видав постанову «Про використання методів реклами для розширення товарообігу». Слідом з’явилася установа союзного рівня, що координувала діяльність усіх рекламних агентств, – «Торгреклама».

А з 1971 року стали видавати рекламні журнали. Перший з них так і називався – «Реклама». Пізніше з’явилися «Комерційний вісник», «Панорама», «Нові товари». На початку 1980-х у країні виходили вже понад 70 спеціалізованих рекламних видань. Тож реклама вже тоді виконувала свою головну функцію – міцно втовкмачувалася у свідомість обивателів, нишпорячи по їхніх гаманцях.

А ось перші рекламні ролики на радянському телебаченні з’явилися вже після 1988 року, як плоди перебудови. Тоді ж виникли нові професії – копі-райтери, дизайнери, кліпмейкери і фотомоделі.

♦ ♦ ♦

Рекламна індустрія, на відміну від інших галузей, благополучно переживши перебудову та інші ката-клізми, продовжила свою «переможну ходу» і в наші дні. Тільки стала більш витонченою, верткішою, нав’язливою, дратівливою і навіть безпардонною. Особливо на доступному всім телебаченні.

Не можна обійти увагою й політичну рекламу – сплячий до пори до часу вулкан, який потужно прокидається напередодні чергових виборів народних слуг. Але це вже тема для окремої розмови…

О. ЯСНІЙ