Можна до нестями дискутувати про місце та роль особистості в історії. І звалювати на неї всі біди наші та незникаючі проблеми. Ми ж, мовляв, ні причому, бо нас завжди тягли на налигачі «мудрим і вивіреним курсом»… Чи не тому продовжуємо й далі незграбно наступати на одні й ті ж трикляті граблі… Замість того, щоб переступити через них або, ще краще, відкинути геть з-під ніг.
Нижче – крихітні миті нашого життя. Саме з мільйонів таких і складалася «епоха» перебування при владі вождя, якому й досі багато хто вдячний за «життя при комунізмі».

«Мала земля» виграє бій

Начальник нашого політвідділу полковник Юрій Бистров був дуже енергійною людиною. До того ж мав особливу пристрасть до нарад, що могли тривати по 2-3 дні. Будувалися вони за досить примітивною схемою: інформація офіцера політвідді-лу щодо проведеної роботи і «розбір польотів», який більше нагадував справжню екзекуцію.

Та нарада, що стала історичною й поворотною у долі політвідділу, проходила якраз у період «всенародного обговорення і схвалення» книги Л. Брежнєва «Мала земля». Почалася вона як завжди і нічого доброго нікому не віщувала.

Але в її хід втрутився секретар парткомісії підполковник Леонід Ру-башкін. Він взяв «настільну» «Малу землю», погортав, щось підкреслив червоним олівцем і спокійно поклав відкриту книгу перед Бистровим. Голос начальника, який метав грім і блискавки, зірвався на найвищій ноті, а обличчя враз набуло червоного кольору обкладинки книги. Таким безпорадним і розгубленим Бистрова ми ще не бачили.

– Може, зробимо перерву? – спокійно запитав Рубашкін.

На знак згоди Бистров тільки злегка кивнув…

Пізніше, дивуючись метаморфозам у поведінці нашого начальника, ми дізналися: у «Малій землі» рукою Рубашкіна були підкреслені слова «у будь-якій ситуації політпрацівник не повинен підвищувати голос на підлеглих та поважати людську гідність».

…А злі язики стверджували, що «Мала земля» не принесла ніякої користі.

Форма маршалу пасує

Радянський народ, воїни армії та флоту (як свідчили відгуки у пресі) «з почуттям глибокого задоволення та гордості» сприймали кожну нагороду, якою відзначалась «невтомна діяльність Леоніда Ілліча». Не обійшлося без цих почуттів і тоді, коли Брежнєву присвоїли звання маршала Радянського Союзу.

Крім народу і його збройних захисників, було чим гордитися і самому Леоніду Іллічу – досить швидко з’явилися його фотографії у маршальському мундирі. Одну з них, з дарчим написом «Військовим залізничникам – будівельникам східної частини БАМу», отримало й політуправління залізничних військ.

Сотні копій фото направили до частин та підрозділів для використання в наглядній агітації. І, як це було заведено, з численними вказівками про «розгортання у зв’язку з
цим всієї політико-виховної роботи та направлення її на досягнення нових звершень у ратній праці в ім’я Батьківщини».

Робота закипіла… Раптом, як грім серед ясного неба – кодограма головного цензора військ з категоричним наказом вилучити всі знімки з наочної агітації. Причину дізналися швидко – фото маршала містило явне порушення правил носіння військової форми. Новоспечений маршал просто-напросто їх забув – клапан на мундирі не накрив ліву кишеню, а потрапив до неї…

Досить швидко інцидент зі світлиною був вичерпаний – над кишенею попрацював досвідчений ретушер, і Брежнєв став зразком носіння військового одягу. А його знімок посів гідне місце серед інших видів наочної агітації.

Як єфрейтор генсека вітав

У квітні 1978 року Брежнєв здійснив поїздку районами Сибіру та Далекого Сходу. Одним з пунктів відвідин стала станція Сково-родино на Транссибі, звідки стартували бамівські десанти. Тут і відбулася зустріч Леоніда Ілліча з найкращими будівельниками магістралі. Творці сценарію включили і виступ на урочистостях представника залізничних військ.

Вказівний перст організатори дійства зупинили на делегатові XVIII
з’їзду ВЛКСМ ефрейторові В. Бабуліну. Отож необхідно було підготувати гідному солдату гідний виступ…

Першими за справу взялися по-літпрацівники батальйону, де проходив службу єфрейтор. Коли ж вони подали свій варіант у політвідділ бригади, то були присоромлені, мовляв, хіба таким бездарним має бути виступ перед дорогим і шановним Леонідом Іллічем? Історія повторилася один в один, коли у політвідділі корпусу розглянули бригадний варіант виступу. Але й політапарат корпусу, як з’ясувалося, не справився з почесним завданням, коли з текстом ознайомилися представники політуправління залізничних військ та запропонували свій остаточний варіант.
Виступ єфрейтора на мітингу тривав не більше хвилини і потонув у шквалі бурхливих оплесків. Солдат щиро подякував Іллічу за батьківську турботу про будівельників БАМу та запевнив, що завдання партії та уряду будуть виконані з честю…

Звичайний набір пафосних штампів з лексики того часу. Але скільки керівних людей доклали до нього руку!

♦ ♦ ♦

У 1979 році світ побачили мемуари командувача залізничних військ генерал-полковника Олексія Крюкова «Пути и тревоги». У невеличкому розділі, присвяченому участі військ у зведенні БАМу, ім’я Брежнєва згадується близько десяти разів… А ось у воєнно-історичному нарисі «Совет-ские железнодорожньїе», який вийшов друком у 1984-му, Брежнєв уже забутий… Воно й зрозуміло: нові часи, нові ідоли й нові політичні ігрища. І зовсім коротка пам’ять… Це по-нашому!