19 грудня вшановуємо пам’ять святителя Миколая, чудотворця, захисника бідних та убогих, покровителя дітей, моряків, торговців.

Народився 280 року за царювання Валеріана в лікійському місті Патри (нині територія Туреччини) від благочестивого і заможного подружжя Феофана і Нонни.

За порадою дядька, єпископа,батьки благословили сина на служіння Господу. Ще замолоду був посвячений у сан пресвітера. По смерті батька і матері успадковані статки роздавав бідним,знедоле-ним, дітям-сиротам. Причому таємно, щоб люди не знали і не дякували за поміч.

Якось навідався до Палестини, поклонився святим місцям. Вернувшись додому, мав намір піти в пустелю і провести решту життя відлюдно.

Але одного разу, стоячи на нічній молитві, почув голос: «Миколаю! Не та це нива, на котрій принесеш ти сподіваний Мною плід. Обернися до людей, щоб уславилося в тобі ім’я Моє».

Аби не мешкати в рідному місті, де його всі знали й вихваляли, пішов до Мири. Спершу оселився там як бідняк. Згодом висвячений на місце тамтешнього єпископа.

У часи розправ Діоклетіана над християнами святого кинули в тюрму, де він, попри власні муки, розраював та втішав усіх в’язнів. Зі вступом на царювання Константина Великого був повернений своїй пастві.

Відійшов до Господа 19 грудня 350 р. Похований у місті Мира. Не облишив творити дива і після кончини. Згодом його долучили до лику святих.

Цей день розпочинають молебнем у церкві. Колись, а подекуди і тепер, усім селом, громадою збирали гроші й ставили після відправи велику свічу, щоб Миколай обороняв від бід і нещасть.

На Миколу господар, вернувшись додому з церкви, наливав у миску свяченої води, клав хліб з грудочкою солі й кропив худобу та збіжжя, примовляючи: «Святий Миколаю, помилуй та сохрани нас від усякого лиха».
Давно-давно на це веселе свято варили пиво, скликали гостину, з піснями їздили кіньми навколо села. Дійшла до нас жартівлива колядка-нарікання на втрату древнього звичаю:

Чому так нема,
як було давно,
Як було давно, як було з первовіку:
Святому Миколі пива не варять…

Миколай для українців – найперший святий: чи не в кожній хаті була його ікона. Молилися на цей образ як Божому угоднику.

Помага він і тим, хто в дорозі, і морякам, і рибалкам. Своїм покровителем вважають його і водії, а тому часом бачимо в ав-тівці ікону святого. Знахарі ж упевнені, що щира молитва до Чудотворця може зцілити від багатьох недуг (навіть, здавалося б, невигойних).

Та найцікавіший і най-пам’ятніший він дітям. У ніч з 18 на 19 грудня святий Миколай спускається з неба і залишає усім слух -н я н и м діткам під подушкою подаруночок. А неслухам – різочку. Ця різочка є своєрідним попередженням дитині, що треба задуматися над своєю поведінкою, і ще не пізно виправитися.

Для наших пращурів Миколая – найщедріша пора: зібрано збіжжя, зроблено на зиму запаси, отже, можна було розрахуватися з боргами. Хто не встигав або не міг до цього дня віддати позичку, то казали: «Як не віддаси до Миколи, то не віддаси ніколи».

На цю пору зима остаточно вступає в свої права. «Миколай бородою трусить, дорогу стеле».

Тетяна МАЛИШЕНКО