Жінка на війні. Чи відрізняється її служба від чоловічої? Як почуваються бійчині після повернення додому? З якими проблемами стикаються? Про потреби і сподівання жінок до та після війни говорили на зустрічі, що пройшла у Дніпрі.

– Дуже вдячні нашим захисницям, які нарівні з чоловіками боронять кордони на Сході. У цих жінок – подвійна робота: відстоювати цілісність держави та залишатися хранительками сімейного вогнища, – зазначила заступниця голови ДніпроОДА Ірина Грицай. – Сьогодні зустрілися, аби почути запити від жінок. Що треба змінити, приміром, у законодавстві, аби на військовій службі не було гендерної нерівності. Аби бійчині мали ті самі можливості, що й чоловіки.
До зустрічі долучилися військові, ветеранки, волонтерки, психологині, поліціянтки із Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Луганської областей.
– Починала у 2014-му як волонтерка, а останні три роки служу в батальйоні «Луганськ-1», – розповіла Наталія Богуславська із Северодонецька. – Для себе визначила: головне – не поводитися у чоловічому колективі як жінка. Наприклад, я нікому не дозволяю допомогти собі нести щось важке. Вправно поводжуся зі зброєю. Побратими кличуть мене «братуха» – це дуже комфортно.
Бійчині кажуть: якщо вважаєш себе леді, то не треба йти на війну. Та після повернення жінкам важко виконувати звичайні сімейні обов’язки, приділяти увагу родині.
– Після повернення з війни жінці все навкруги здається чужим. Її спогади про пережите яскравіші за чоловічі, зазвичай супроводжуються сплесками сильних емоцій, іноді агресії. Намагаємося допомогти таким жінкам подолати цей дисбаланс. Працюємо спочатку індивідуально, після – разом із членами родини, – сказала психологиня Юлія Конова.
Загалом на зустріч завітали майже 30 жінок.