Децентралізацію називають однією з найуспішніших реформ в Україні. Втім казати про її «ідеальність» не беруться навіть найлояльніші до влади експерти. Є проблеми, є недопрацьовані моменти, є протиріччя в рішеннях, які ухвалюються. Про все це разом йшлося на засіданні ПРОпозиціонери Клубу в День місцевого самоврядування.

Великою проблемою в реформі децентралізації є відсутність єдиної візії. Про це під час дискусії сказав Іван Фурсенко, громадський діяч, експерт в галузі децентралізації та аграрної сфери та член Головної ради політичної партії “Пропозиція”.

«Протягом 2019-2020 рр. тривав хаос в процесі проведення реформи, хаотично приймалися ті та інші закони. Вони були не пов’язані між собою, інколи взагалі вибивалися із контексту і логіки проведення реформи», – підкреслив експерт.

Безумовно, наразі вже зроблено чимало. Втім попереду величезна кількість завдань, вважає Діана Баринова, голова правління ГО «Центр розвитку місцевого самоврядування», керівник програми «Ефективна громада» Київської школи державного управління ім. С. Нижного.

«Те, що сформовані громади, ще не означає, що вони стали спроможними, їм ще потрібно навчитися працювати, думати, жити, розвивати економіку. Безумовно, без етапів, які пройшли з 2014 року, без процесу добровільного об’єднання і потім об’єднання «зверху», без передачі повноважень неможливо було би говорити про децентралізацію і про її розвиток. Але однозначно не можна сказати, що на цьому слід поставити крапку. Нам всім потрібно ще дуже багато попрацювати і в законодавчій, і організаційній, і в кадровій сферах», – наголосила пані Баринова.

Найпристрасніші дебати очікувано розгорнулися довкола питання районних адміністрацій і новоствореного інституту префектів.

«Це певний «гордіїв вузол», який потребує вирішення. В концепцію закладали один шлях, а зараз в роботі, в законопроекті, він має зміни. Коли доходить до зали, документ зазвичай додатково змінюється», – зазначила Діана Баринова.

На відміну від неї деякі експерти були більш категоричними.

«Я більш категорично ставлюся до ліквідації районних рад, практично як до непотрібного органу. Це поїдання ресурсів – як людських, так і фінансових. Ті повноваження, які є, слід розподілити серед громадами. Роль адміністрації району – це роль префектури: моніторинг, координація структур виконавчих органів влади. Не треба боятися віддавати повноваження на місця», – сказав Андрій Дяченко, депутат Каховської міської ради від ПП “Пропозиція”, міський голова (2015-2020 рр.).

Значна частина учасників дискусії погодилися з тим, що районні державні адміністрації в нинішньому вигляді теж не можуть продовжувати працювати.

«В більшості таких адміністрацій залишився слабенький ресурс в плані і керівного складу, і тих людей, які там залишилися. Тому що свого часу у нас ще був хоч якийсь вплив на культуру, освіту, медицину. На сьогоднішній день у районних державних адміністрацій фактично немає будь-яких засобів впливу. І відповідно дуже багато кваліфікованих фахівців перейшли у ті ж самі створені громади. Тому для того, щоб районні державні адміністрації запрацювали, потрібно щоб там були фахові люди – люди, які принаймні мають вищу освіту або якийсь життєвий досвід, а не просто свого часу були наближені до вертикалі президента і до тієї політичної сили, яка сьогодні має більшість», – висловив свою думку Руслан Сенчук, депутат Вижницької міської ради (Чернівецька область).

Проблема ще у тому, що з нинішнім бюджетним навантаженням чимало громад просто не зможуть забезпечувати себе.

«Якщо ми не підійдемо свідомо до питань функціонування районних рад і субсидіарності, то в 2025 році на мапі України вже будемо бачити не 1400 громад, а неповну тисячу. Бо велика частина з них будуть неспроможними. Але не внаслідок того, що там неефективний менеджмент і вони не мають доходів для самостійного місцевого розвитку, а виключно через те, що держава окремо взятими законами буде накидати ті чи інші повноваження і продовжувати умовні позиційні бої між центральною владою і місцевим самоврядуванням за пальму першості. Тому до реформи самоврядування треба ставитись більш виважено», – заявив Іван Фурсенко.

Про фінанси казав і колишній міський голова Каховки.

«Усі переживають нині брак коштів, особливо у бюджеті розвитку. Тут мають бути оперативно переглянуті ставки. Частку ПДФО для перерахунку у місцеві бюджети треба підняти до 75%. Це потрібно робити, щоб місцеві громади могли виконувати свої зобов’язання. Сьогодні ми скотилися до тих часів, коли фактично просто фінансується оплата праці, соціально захищені статті. І все, що зверху прийде за «великим будівництвом» і перепаде всім громадам, це і є щастя», – додав Андрій Дяченко.

Цю тему продовжив Анатолій Ткачук, директор з питань науки та розвитку Інституту громадянського суспільства.

«Сьогодні найбільшою проблемою є не перерозподіл ПДФО, а дуже низька економічна спроможність всієї української економіки, яка виробляє ВВП на душу населення в 10-20 разів менше, ніж наші європейські сусіди. Тому поки в нас не буде зростати реальна економіка, жоден перерозподіл не дасть потрібного результату. Я хотів би сказати знову ж таки про ПДФО. Що показує мій аналіз по багатьох українських громадах? Найбільшим платником ПДФО є бюджетна сфера, тобто ви уявляєте, яке майбутнє цих громад, де основний платник ПДФО – це бюджетна сфера? А хто тоді постачає кошти в бюджетну сферу? Ті, яких дуже мало. Тож завдання місцевого самоврядування сьогодні – зробити все для того, щоб розвивався місцевий бізнес», – резюмував експерт.

Він також розповів про те, що в бюджеті на наступний рік заплановано більше десяти різноманітних субвенцій. Їхня поява, на думку пана Ткачука, говорить про згортання фінансової автономії.

«Тому що децентралізація, яка запроваджувалась, передбачала, що місцеве самоврядування має власний фінансовий ресурс, яке в його межах планує свій розвиток. Тепер держава замість того, щоб цей ресурс дати місцевому самоврядуванню, визначила купу субвенцій, які зв’язані під певні речі, і в ручному режимі розподіляються. Це неправильно, і це означає відхід від ідеології місцевого самоврядування», – наголосив директор з питань науки та розвитку Інституту громадянського суспільства.

Цікава думка прозвучала щодо інституту старост.

«Сільські ради, яких вперше торкнулася партизація, були вимушені шукати політичні партії, від яких балотуватися, тому що закон напряму заборонив самовисування. Це стало величезною трагедію для сільських рад. Чому? Тому що, з одного боку, законодавець позбавив можливості висуватися старостам і зробив цю посаду фактично призначенцем від центральної садиби. З іншого боку – позбавив жителів можливості вибрати свого мажоритарного представника до місцевої влади. І тепер ми маємо величезну купу проблем, коли депутати в громадах є навіть не місцевими жителями, а приїжджають туди час-від-часу виключно на сесії (переважно з бюджетних і з земельних питань). Тому я би все таки повернувся до повноцінного напрацювання повторного комплексу проведення реформи місцевого самоврядування, але не забував би і про можливість такої важливої інституцій, як старости. Потрібно повернутися до того, щоб старосту обирали люди. Як на мене, вони не повинні бути посадовими особами органів місцевого самоврядування, а повинні виконувати представницькі функції органів місцевого самоврядування. Старостою, як в деяких країнах Європейського союзу, може бути представник і малого бізнесу, і будь-якої іншої сфери діяльності, але він проживає на своїй території і займається власне представництвом цих жителів», – запропонував Іван Фурсенко.

Є певні застереження щодо очікувань українців від децентралізації.

«Говорять, що реформа має дати, не дала, має більше комусь дати… Це споживчій підхід. На мою думку, реформа покликана лише створити можливість для реалізації того чи іншого питання децентралізації. Ми розглядаємо створення належних умов для надання послуг громадянам. Багато громад, хто хотів, успішно нею скористалися з 2015-го року. Реформа має створювати умови, а хто ними як вже скористається, то вже індивідуальні здібності в першу чергу керівників територіальних громад», – сказав Василь Гостюк, колишній заступник голови Чернівецької обласної державної адміністрації.

Свої пропозиції також озвучив Павло Остапенко, голова Товариства дослідників України, географ-економіст.

«В більшості дискусій по місцевому самоврядування і децентралізації ми розглядаємо проблематику через призму проблем, вирішення якихось питань тощо. Але ми дуже часто забуваємо про простого громадянина. Наприклад, коли треба отримувати послугу в будь-якій точці України, я не можу користуватися якимось благами «зв’язків», як в нас прийнято називати. Я йду, як простий громадянин, і переживаю все те, що переживає 40 мільйонів людей в Україні. Тож реформу потрібно розглядати через призму поліпшення послуг. Для прикладу наведу тему по адміністративних послугах. Мені, як члену групи по внесенню змін до відповідних законопроектів, просто доводиться «виривати» норми, які б фіксували ЦНАП в кожній громаді. Тому що велика частина людей, які представляли місцеве самоврядування і асоціації депутатів, чомусь не бачили в цьому проблеми. Якщо ми створимо 10 громад, а ЦНАПів буде 8, чому у нас жителі цих двох громад вимушені будуть їхати в іншу громаду за послугами? Чому ці люди мають бути обмежені за якимось територіальним принципом, бо живуть в сільській громаді? Перш за все, до людини і для людини», – резюмував Павло Остапенко.

Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу, щоб бути в курсі найважливіших новин: t.me/proposicia