Тетяна була власницею косметологічних салонів. У Маріуполі її знали, як професійну масажистку та реабілітологиню. За місяць життя в місті під обстрілами, вона навчилася добувати воду між обстрілами та пекти на багатті коржики з цибулі. Дніпро TV презентує цикл сюжетів про українців, які через російську агресію втратили житло і роботу, але знайшли себе у чужому місті. Історія восьма: «Масаж, як порятунок». Про це розповіли на телеканалі ДніпроTV.

Пекло на землі. Так маріупольчанка Тетяна Топтун згадує ті страшні дні. Тільки-но люди збиралися на вулиці, щоб приготувати на вогнищі їжу чи набрати воду, як росіяни починали гатити.

Тетяна Топтун, масажистка, косметологиня, переселенка з Маріуполя: «Ти зібрався біля струмка попити води, зібрати якось, — йде наведення. В рацію дівчинка щось говорить з хлопчиком з рюкзачком і тут же прилітає ракета. Відлітають голови, падають у колодязь, і ти вже думаєш: брати цю воду чи ні. Розумні люди зібрали силу в кулак, прибрали цю голову, щоб не було зараження, і далі черпають воду. І біжать, додому несуть».

За місяць після початку війни ризикнула виїхати. Бо їжі зовсім не було. Тетяна розповідає, що дорослі люди важили 40 кілограмів. Жінка постала перед вибором: загинути від обстрілів по дорозі або їсти голубів. Втім, вдалося дістатися Бердянська. Там незнайомі люди дали прихисток і нагодували.

Тетяна Топтун, масажистка, косметологиня, переселенка з Маріуполя: «Нічого не треба. Я говорю: як не треба, а гроші? Ні, каже, жодних грошей. Ми на вас чекали, все безкоштовно для вас —  їжте, купайтеся, ходіть у туалет, відпочиньте. Потім підете далі, шукати собі, як далі жити».

Перебування у жахливих умовах відбилося на здоров’ї Тетяни та її доньки. Вже в Дніпрі їй робили операцію, бо були проблеми з кишківником. Поступово жінка повертається до своєї професійної діяльності. Навчає масажу з нуля та сама приймає клієнтів.

Тетяна Топтун, масажистка, косметологиня, переселенка з Маріуполя: «Я втратила машину, втратила житло, втратила родину. На сьогоднішній день, якщо будувати ті самі цілі, що були, опуститися на крок назад, на сходинку, то ти розумієш, що ще 10 років прожити, витратити стільки часу на якісь блага, нерухомість — це неправильно. Є переоцінка цінностей, якийсь дух, ти по-іншому осмислюєш життя».

Восьмирічна Влада допомагає матусі. Дівчинка плете браслети та кільця з бісеру. Продає на вулиці або в інстаграмі.

Влада: «Плету я браслетики з бісеру та з резинок. Хрестиком плету з бісеру, кружальцем плету. І ще з резинок плету звичайні браслетики, їх два види. Мені у Дніпрі більше подобається, бо Дніпро більше, ніж Маріуполь. І тут набагато красивіше. У нас такого майданчика не було в Маріуполі».

Тетяна зізнається, що іноді опускаються руки. Але триматися на плаву допомагає робота та донька. А ще добрі люди, які допомогли облаштуватися у незнайомому місті.