Сьомий місяць широкомасштабного російського вторгнення. І якщо десь навесні інколи здавалося, що все це відбувається не з нами, не «по-справжньому», зараз всі вже нарешті звикли до суворих реалій сьогодення.Без перебільшення можна сказати, що війна зазирнула майже у кожну українську оселю…

І відбиток цього ще довго, дуже довго даватиметься взнаки всім. Про плани та перспективи нормального життя мирного зразка говорити поки що не доводиться. Попри обіцянки деяких розкручених постатей «з телевізора».

Люди сьогодні – а вже не лютий, не березень, навіть не квітень – бачать на власні очі різницю між пропагандою та реальністю. Так, шалений калейдоскоп з подій та постатей іноді не дає можливості зосередити увагу на важливих процесах. Час для цього ще прийде. Тим більш, що підвалини майбутньої вітчизняної політики закладаються вже просто зараз.

Значна частина тих, хто само-евакуювався навесні, вже повернулися на Батьківщину. Ще дещиця готуються це зробити до зими, бо відчули різницю між тимчасовим прихистком та життям вдома, у звичному середовищі, хоча нині поруч майже щодня літають ракети агресора. Недарма кажуть, що дома навіть стіни допомагають -щоправда, залишились вони не в кожного…

Це війна, яка вже довела, що майбутнє залежить значною мірою від твоїх особистих рішень. Тому варто сподіватись у першу чергу на них, а вже потім на обіцянки чиновників та політиків. До того ж деякі з них іноді зникають так швидко, що навіть прізвищ запам’ятати не вдається. Це природно, бо складні та сутужні часи зазвичай сприяють виникненню недовговічної політичної піни…

Дуже тішить, що брудні «ігри» поки що обходять армію – ЗСУ та особливо їх верхівці вдається уникнути конфронтації з керівництвом держави. Як модно досі говорити – «не на часі». Тому на владній шахівниці не варто чекати появи нових ферзів у польовій військовій формі. І саме зараз в цьому наш загальний шанс, бо у суперечці Давида з Голіафом, окрім командного розрахунку, неабияке значення має банальне везіння. Своє у кожний окремий проміжок часу. Крізь таку призму й доводиться розглядати більшість поточних новин. Проте занадто замислюватись у деяких випадках теж зайве, і навіть шкідливо. Однак має сенс обов’язково запам’ятати. На майбутнє і головне – заради майбутнього.

Те, що всі втомилися від війни, – очевидно. Але добігати закінчення вона поки що точно не збирається. Серйозно розраховувати на це можна хіба що у 2023-му, не раніше. Тому є час попередньо з’ясувати (хоча б для себе), що вважатиметься по-справжньому прийнятним її підсумком. Варіантів багатенько: від тривалого припинення вогню до остаточної перемоги з відновленням державного кордону на рівні 1991 року. Це розуміння також важливо для суспільства.

Адже зручна та розмита відповідь «яка різниця» навряд чи зможе спрацювати. Незалежно від того, хто обійматиме крісло очільника уряду – вже звичний Шмигаль, Кубраков, Тимошенко, Шурма або взагалі якась несподівана темна конячка. І навіть прізвище президента особливого значення теж не матиме – після бійки розмахувати кулаками пізно.

Тому битися з ворогом доводиться зараз, на 32-му році офіційної незалежності нашої спільної держави.

Андрій БОГАТИРЬОВ