6 травня вшановуємо великомученика Георгія Побідоносця, Юрія весняного. Юрій зимовий – 9 грудня.

Не вагаючись відмовився від слави

Жив на рубежі ІІІ—IV століть. Походив з князівського роду. Батько обіймав високу посаду в римському війську, та незабаром його скарали на смерть за Христа. Мати з дитиною переїхала до свого маєтку в Палестину, у місто Ліди. Служачи у війську, завдяки своїм здібностям і мужності вже замолоду здобув звання полководця і трибуна при імператорі Діоклетіані. Був радником імператора. Проте коли Діоклетіан почав гоніння на християн, Юрій, не вагаючись відмовився від слави, почестей і земних благ й став на захист отчої віри, за що, після довгих катувань, був вбитий. Це сталося умі-сті Нікомідія (Мала Азія). За подвиг в ім’я віри церква нарекла Георгія Побідоносцем.

На іконах він – мужній воїн: верхи на білому коні списом проколює змія – як символ перемоги святого над дияволом та добра над злом.

Матері просять у Святого Георгія благословення для синів, що служать у війську, беруть участь у бойових діях або живуть далеко від рідної домівки.

Юрієва роса краща од вівса

Шанують Юрія і як покровителя землеробства й тваринництва, насамперед корів. Цього дня вперше після зими гнали худобу на пасовисько. Перед тим натирали вим’я корів часником і цибулею, «аби відьми молоко не відбирали»; годували зіллям, освяченим на Маковея, «щоб молоко було жирне, густе». Услід череді приказували: «Женуя корівку на луки, вручаю, Господи, тобі в руки».

Гнали годувальниць якомога раніше, доки не висохла роса, бо на Юрія вона цілюща. «Хочеш масла – треба, щоб корова з росою паслась». Стежили й за кіньми: як кінь не качався в росі – то ознака його старіння чи хвороби. «Коли кінь у росу – ти його в шлею, а коли без роси—фельдшера проси», «На Юрія роса – не треба коням вівса».

Помічна роса й для людей: може сліпому зір вернути, а дівчині додати краси. Про таку кажуть: «Вмита у росах». Батьки змушували дітей ходити по росі босоніж, «щоб не нападали парші та не боліли ноги». Збирали росу до схід сонця голіруч у пляшечки, чи звечора напередодні стелили на траву цідилку, а вдосвіта струшували з неї вологу.

Неодмінно цього дня оглядали озимину. Кропили свяченою водою, закопували на межі ниви залишені від великодніх свят крашанки та паски, «аби польові душі оберігали збіжжя». Молились на врожай: «Роди, Боже, жи-то-пшеницю та всяку пашницю»; «Роди, Боже, на всякого долю: бідного й багатого». Молодь водила хороводи, наспівуючи:

«Святий Юрій
по межах ходить,
По межах ходить
та жито родить.
Із єдиного колосочка хай буде жита бочка!»

Струснемо дрібняками?

На Юрія вже починає кувати зозуля. Дівчата ж – ворожать на женихів: «Скажи мені, зозуленько, чи довго буду в батька?» Як зозуля більше не куватиме, а здійметься й полетить – дівчина цього року заміж піде; куватиме -треба рахувати, скільки разів, — стільки років ще чекати заміжжя.

Був і такий забобон: зачувши зозулю, дзенькали грішми в гаманці, аби велися грошенята. Отже, не забудьмо 6 травня струснути дрібняками…

А ще цього дня не можна лаятися, сваритися та кричати, бо блискавиця влучить. Слід бути чемними до добрих людей, а ось для ворогів не завадить тримати зброю (хоча б метафоричну), як святий Георгій.

Тетяна МАЛИШЕНКО