«СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ» для тітки Олени або у що вірили радянські жінки

2 месяца ago Zorya Комментарии к записи «СВІТЛЕ МАЙБУТНЄ» для тітки Олени або у що вірили радянські жінки отключены

Сучасні красуні вірять у прості й зрозумілі речі, які можна потримати в руках, або, в крайньому разі, матеріалізувати. У радянських жінок все було набагато заплутаніше і романтичніше. Напередодні жіночого свята про це варто пригадати.

Кохання

Жінки залишаються жінками: що б не вигадували чоловіки, партії та уряди, вони, як і раніше, вірять у любов. Навіть за часів СРСР, коли «не було сексу» і жіночих романів, ця віра була незмінним орієнтиром для більшості. Кращим виразником її став фільм «Москва сльозам не вірить», в якому жінки правдами й неправдами прагнули влаштувати своє життя з урахуванням товарно-грошових відносин. Але якась непереборна сила все ж зводила їх долі до любові.

«Вождь світового пролетаріату»

Радянські жінки були добре «підковані» в політиці. Щотижня в усіх установах країни проходили політінформації, на яких будівничим світлого майбуття втовкмачували оцінку партії щодо ситуації в країні та світі. Однак і при цьому пресингу на свідомість ставлення до керманичів було натягнуте, бо слабка стать їм не довіряла: Сталіна боялися, Микитку зневажали, «дорогого та глибоко шанованого» намагалися не помічати. І тільки Ленін викликав у жіноцтва безумовну довіру. Більшість з них щиро вважали, що він задумав правильно, але потім його послідовники все перекрутили, зіпсували і перевернули догори дригом…

Світле майбутнє

Державною релігією країни був оптимізм. Всі – від малюка й до дорослого – чітко знали: в майбутньому все буде дуже добре. І хоча спочатку світле майбутнє перебувало в сфері політики, воно якось непомітно перебралося в народну свідомість. Радянські жінки були впевнені, що коли-небудь, можливо, навіть скоро, все налагодиться, влаштується: чоловіки припинять пиячити, зарплати піднімуть, діти здобудуть вищу освіту, зникне дефіцит.

Щасливе дитинство

Щасливе дитинство – ще один непорушний постулат комуністичного ладу. Цю віру активно підтримували в кіно, літературі, повсякденному житті. А беручи до уваги, що дитинство у кожного було безтурботним і наповненим тільки радісними подіями, переконувати владі у цьому було нескладно. Та й зараз більшість народжених у ті часи обов’язково розповість, що морозиво було смачнішим, газова-на вода солодшою, а мультфільми добрішими. Тому віра радянських жінок у щасливе дитинство – цілком природна.

Окрема квартира

Забезпечення житлом своїх вірнопідданих держава спробувала взяти на себе відразу після революції. Але тривалий час людей в основному заселяли у комуналки і бараки. Своя окрема квартира залишалася розкішшю, яку могли дозволити собі далеко не всі. І ось наприкінці 50-х розгорнулося масове будівництво житла. Саме тоді у свідомості більшості жінок і стався перелом. Вони повірили, що рідна держава зобов’язана рано чи пізно надати квартиру і поліпшити житлові умови. Навіть розвал СРСР не відразу похитнув цю віру.

А в цей час
«Здійснилася» заповітна мрія українок про право на рівність з чоловіками.
Верховна Рада України переглянула та скасувала наказ міністерства охорони здоров’я №256, який забороняв українським жінкам працювати на роботах із важкими та шкідливими умовами праці. Серед таких галузей були гірнича галузь, металур гія, хімічне виробництво. Крім того, значні обмеження для жінок були встановлені у військовій службі, правоохоронній діяльності, у сфері харчового виробництва, транспорті, зв’язку та сільському господарстві.
Інакше як парадоксом це не назвеш, коли без упину точаться балачки про необхідність охорони здоров’я українок.

Кінематограф

Кіно – це добра казка, в існування якої завжди хочеться щиро вірити. Радянські жінки пірнали в екранну казку з головою, забуваючи про власні проблеми та життєві негаразди. Вони, наприклад, ходили на

кого це не дивувало. Не цуралися й вітчизняного сентиментального кінопродукту. Бувало, що прихильницями якогось актора (на кшталт Баталова, Рибнікова чи Тихонова) ставало все жіноче населення Союзу. Ставилися до них, як до божества, легко вибачаючи маленькі слабкості й навіть ролі негідників.

Народна медицина

У 90-ті багато хто з тверезо мислячих здивувався раптовій появі величезної кількості екстрасенсів, ворожок і цілителів (до речі, успішно «практикують» вони й до сьогодні). Насправді нестримна віра в народну медицину, наговори і замовляння була завжди, але тримала у полоні здебільшого жіночу половину суспільства. Поруч із офіційним войовничим атеїзмом спокійно існували всезнаючі бабусі та дідусі, які бралися зняти порчу, відвадити від оковитої чолові-ка-п’яничку чи видалити бородавки. І відбувалося це в країні з розвиненою медициною, а не серед непрохідних джунглів!

Інопланетяни

Космічна ера для всього світу почалася зовсім несподівано і саме з «подачі» Союзу. В один прекрасний день на орбіті Землі з’явився штучний супутник, потім – собаки і Гагарін. Суспільство не встигало звикати до чудес.

У цій атмосфері загального космічного ажіотажу віра в інопланетян, які спостерігають за Землею, літаючи навколо неї на «тарілках», прижилася, на диво, швидко. Навіть наукові видання віддавали свої сторінки для статей про неземні цивілізації. Жінки, на відміну від більшості чоловіків, сприймали все це без найменших підозр у фальсифіка-
ціях і частенько задирали погляди у нічне небо, аби угледіти НЛО.

Фігурне катання

Спортивних уболівальників у країні розвинутого соціалізму вистачало. Але це була чоловіча спільнота і захоплювалася вона футболом або хокеєм. У жінок був свій спорт, дуже домашній, красивий і романтичний – фігурне катання на льоду. Радянське ТБ чемпіонати світу та Європи з цієї дисципліни неодмінно включало в телепрограми. Тому мільйони жінок у ці години максимально розвантажували свій графік, аби насолодитися фантастичним видовищем. Вони вірили в безаль-тернативну перевагу радянської школи на льоду, яка золоті медалі здобувала стабільно й десятками.

О. ЯСНІЙ

Поделиться: