З керівником агропідприємства «Перше Травня» Василем Бардадимом завжди дуже цікаво й корисно обговорювати стан сучасної сільської медицини або освіти, проблеми розвитку й майбутнього сільських територій. Зазвичай дається взнаки його солідний життєво-адміністративний досвід, чудове розуміння, на які «підводні камені» може наштовхнутися вітчизняний аграрний сектор. І дуже добре, що й сьогодні це розуміння реального стану речей знаходить практичне застосування, націлене на постійний рух уперед.

Незважаючи на відсутність зрошувальних систем, «Перше Травня» з року в рік стабільно показує досить пристойні результати, які у загальних обласних зведеннях зазвичай підтягують Томаківський район догори. У традиційній зоні ризикованого землеробства таке дорогого коштує.

Проте спілкування розпочинаємо з найнагальнішого питання, яке вже кілька років поспіль активно й зацікавлено обговорюють у кожному українському селі чи селищі — чи варто державі дозволяти фактичний продаж сільськогосподарської землі, чи варто новому, вже «зеленому» складу Верховної Ради остаточно скасовувати мораторій?

Василь Бардадим власної думки змінювати не звик і не збирається починати:

— Складне в мене ставлення. Так само я колись багатьом високопосадовцям відповідав. Навіть самому Кучмі. Він тоді мене питав: «Ось скажи, Григоровичу, правильно я зробив, що розігнав колгоспи?» Бачу — не жартує, відповідь йому потрібна. От і кажу: «Для кого як, Леоніде Даниловичу. Особисто для мене — неправильно. Був ще позавчора головою, а зараз я — ніхто».

Агрофірма «Перше Травня» вже багато років вважається одним з лідерів сільськогосподарського виробництва на Дніпропетровщині. Вміле господарювання дозволило зберегти не тільки левову частку колишньої колгоспної землі, іншу інфраструктуру селища у «старих» межах, а й суттєво оновити техніку господарства.

Так і з землею може вийти. Якщо враховувати інтереси людей — неправильно. Щодо інтересів держави — ще сумніша картина. Не можна йти на по-відку у тих (а це чверть населення), хто відразу продасть свої наділи, щоб отримати одноразові кошти. Вклонятися великим світовим корпораціям та п’ятірці вітчизняних могутніх агрохолдингів також, на мою думку, не варто. Ви ж розумієте, хто протягом кількох років, якщо не швидше, все скупить?

Відповідь — на поверхні. Але Василь Бардадим намагається не виглядати категоричним.

— Не вірте тим, хто каже, що орендовану землю більшість обробляє значно гірше та безвідповідальніше за власну. Брехня! Від людини це завжди залежить.

та кавалер ордена «За заслуги» Василь Бардадим — людина знакова. Не одне десятиліття плідної праці віддав він розквіту цього краю й зробив чимало корисного для зміцнення рівня життя томаківців, розбудови сільгоспвиробництва району.

Хтозна, скільки нервів коштувало йому те, що попри всі реформи та зміни у законо-
давстві, Бардадим зробив усе можливе, аби зберегти господарство. І головне — не дати занепасти колективу. Йому вдалося.

Василь Григорович завжди казав і продовжує: той, хто сумлінно працює, має й жити гідно. Великої таємниці тут нема — людина має годувати сім’ю, отже, для цього досить стабільної роботи й відповідної зарплатні. Шкода, що розуміють це далеко не всі з тих, хто досягає керма — від районного рівня до державного…

Це досить важко — стільки років бути на першому рубежі відповідальності. Проте Василю Бардадиму і в 2019-му зовсім не соромно дивитися в очі людям, які очікують, що він повсякчасно працюватиме на користь регіону — не звертаючи уваги на політичну кон’юнктуру.

Якою б вона не була зараз.