Сімейні бізнеси та спадкоємність поколінь вже стали українською традицією. На Покровщині ми знайшли хлопця, котрий вже має власну пасіку, допомагає батькам та сприяє появі у районі першого кооперативу бджолярів. Хоча Костянтину Шаповалу з Романків тільки 24

Автор: Катерина НІКІТЕНКО

Блакитні бджолині очі

Місяць тому він отримав премію обласної ради «за впровадження нових технологій у галузі бджільництва». Але ці гроші, як відсоток, надіслані до… Канади.

Батьки 24-річного Костянтина Шаповала – агрономи, члени СОК «Зерновий». Сам хлопець вже має дві освіти: маркетингову та агрономічну. Бджолярством він займається півжиття. І тепер, після отримання другого диплома, зрозумів: не буде просити кошти у рідних.

Молодий агроном взяв участь у програмі «Зернового», яка підтримує дітей та жінок фермерів, дає їм змогу відкрити власну справу. Профінансувала цю програму традиційно не Україна, а Канада.

Вийшло, що Костянтин ніби в кредит на 4 місяці отримав від закордонних партнерів 110000 гривень на нове обладнання. За користування грошима він мав сплатити невеликий відсоток, яким і стала премія обласної ради.

Тепер у молодого бджоляра нова медогонка, станок для розпечатування бджолиних рамок, пилосос для видування бджіл та електростанція для автономної роботи в степу. Хлопець каже: і Канада додала зусиль до створення його бізнесу, й Україна.

На врученні премії всі лауреати та гості засміялися, коли Костя сказав, що знає своїх бджіл, бо вони з блакитними очима. Виявилося, що ці «бджоли» — це і є його рідні.

Костя пишається сімейним бізнесом, але зараз намагається внести самостійний вклад у його розвиток. Для нього це принципово.

Правда про мед

Принагідно ми поставили молодому агрономові найтиповіші питання, пов’язані з медом та «бджолиним» бізнесом. Багато чого було звичайними міфами.

Отже:

• Якщо агроном отримує нове обладнання, він автоматично розширює пасіку та створює робочі місця

«Правда хіба що частково. Навесні я планую збільшити обсяг вуликів до півтисячі. Поки їх лише 150. Звісно, створювати робочі місця потрібно. Але я намагаюся механізувати процес, щоб робітників було менше. З одного боку, влада нам говорить: створюйте місця, а з другого, враховуючи великі податки, це неможливо. Вони все тягнуть з підприємців, гальмують розвиток…»

• В Україні зникає майський мед

«Правильно. Бо зменшується кількість насадок акації. Дерева вирізають на дрова, бо вартість комунальних послуг надто висока. В селах люди використовують посадки, як паливо. Це неодмінно призведе до зменшення врожаю та до ерозії грунту».

• Добрий мед від поганого відрізнити неможливо

«На ринках мед можуть розбавляти, збільшувати вагу, додавати антикристалізатори, щоб він не застигав. Там можуть робити все, що завгодно, щоб отримати зиск. Тому краще брати мед у перевірених людей».

• Прості українці купують мед дорожче, ніж ті, хто перепродує його за кордон

«50 гривень за кілограм – нормальна ціна для наших громадян, які купують мед на ринку. Стосовно ж гуртового продажу, то за останні 5 днів ціна на експорт знизилась. Була 49 гривень, зараз 47. При тому, що у Польщі за кілограм нашого меду віддадуть вже 170 гривень. На жаль, щоб вивезти один кілограм меду за кордон, треба дати «наварити» на цьому ще 3–4 посередникам. Вони отримують більше, ніж виробник».

Хто зніматиме «вершки»?

Молодий агроном в усьому правий. Це замкнене коло: виробляти багато меду не дозволяє застаріле обладнання пасік. Тому ми перепродуємо продукт за безцінь перекупникам. А вони втричі дорожче (але за мірками Європи все одно дешево) «віддають» вітчизняний продукт за кордон.

Цю схему наш Костянтин намагається зламати. Він не тільки максимально механізував процес та збільшив обсяги отримуваного меду, а й планує створити у Покровському районі бджільницький кооператив. З такою пропозицією до нього звернулися Кооперативна академія, створена на базі нашого агроуніверситету, та знову ж таки… міністерство міжнародних справ Канади.

Шкода, Україна таких програм досі не розробляє. Кооператив допоможе нормально організувати розфасовку меду та підготувати пакет документів для продажів за кордоном. Бо бджолярі вже жартують, мовляв, простіше людські органи вивезти з України, ніж мед.

Пересічному пасічникові це зробити неможливо, тому люди й хочуть об’єднатися.

Якщо це станеться, це буде справжній крок вперед для нашої області. А поки на велике господарство 24-річного Кості з екскурсіями приїздять студенти.

«Хай дивляться, що все можливо. Варто лише захотіти!» – щиро посміхається молодий агроном.