Цю заповідь людство порушувало часто. Гуртом завзято тесали дерев’яних ідолів,  мармуровим  або гранітним теж вклонялися. Ще дужче – сумнівними ідеям, а ті вели до війн, які тривають і досі…

У січні промайнула дата смерті Володимира  Леніна – творця системи, з рабства якої ми виходимо вже двадцять п’ять років. Хтось обов’язково спитає: до чого тут Ленін?! Нова генерація його не знає.  Достатньо того, що знають батьки і часто продовжують жити спогадами. А ще поминають ідола та його соратників, вперто називаючи зупинки на неіснуючих вулицях Дніпра.

Протоієрей Констянтин Дробітько (УПЦ): «Рассуждать можно именно с библейской точки зрения! И сначала расшифровать, что означает слово «кумир»? В Ветхом Завете это прежде всего  изображение иного Бога, который сделан руками человека. Но и сейчас мы являемся  идолопоклонниками, у нас тоже есть свои кумиры – наши грехи, страсти, привязанности, все  что  мешает  видеть, застилает от нас облик Господа… И прежде всего, наше «я», желание устроить жизнь на зависть другим, с помыслами лишь о себе. Наша гордыня – тот самый истукан, еще один идол, которому тоже поклоняемся!»

Олег Ростовцев (член правління єврейської громади Дніпра): «Тема прямо связана с заповедями Всевышнего из его речи, произнесенной на Синайскай горе во время  Откровения. Мы знаем, что идол поклонения может быть не только по отношению к собственному произведению. Например, Всевышний повелел уничтожать  рощи  или высоты, которые не созданы руками человека.  Для язычников они были  сакральным символом, стали местами поклонений чужим богам и вошли в противоречие с истиной, что Бог – один!

Великий грех народа Израиля был в поклонении золотому тельцу, ибо для человека крайне сложно не попытаться визуализирувать  образ, и не переносить его на что-то существующее. Для современного общества характерно множество секулярных «богов», куда мы вкладываем сердце и переносим свои сокровища. Это необязательно что-то сомнительное или непристойное. Например, политика, проблемы экологии, увлечение здоровым образом жизни, отношение к языку…  Но при всей насущности они не должны заслонять главное: все мы верим в единого Бога».

Отець Василь Колодій (УГКЦ): «Атеїсти говорять: ми не віримо в Бога. Одразу виникає запитання, в якого саме? Тобто вони  мимоволі ідентифікують єдину субстанцію Божу і не бажають розбиратися у різних церковних вченнях і течіях. Тим самим підкреслюють, що той, хто сущій і над усіма нами – один! Недарма є влучне прислів’я «Без Бога ні до порога».

Якщо ж ти переступаєш цю межу, починається те саме ідолопоклонство. Адже Господь давно заклав принцип творчого мислення і дав кожному свій дар. Усі мають своє призначення, навіть ластівка, яка будувала власне гніздечко за часів зведення піраміди Хеопса  і продовжує це вправно робити сьогодні. Вона не просить якихось привілеїв, не замислюється з приводу власної величі. Ми ж постійно прагнемо привласнити те, що нам не належить…»

Врятувати нові покоління

Важко осягнути, що люди тужать і ладні вклонятися поваленим радянським і новоявленим ідолам. Є і серед духовенства ті, хто не проти повернути авторитарну систему. Ту саму, яка за наказом Леніна колола багнетами, закопувала живцем , перетворювала на льодовий стовп церковних ієрархів і  священиків. Тим часом в Росії, де тіло видатного безбожника зберігають відверто язичницьким способом, його обережно засуджують. Проте іншого злочинця – наступника  Сталіна там визнають «ефективним менеджером»…

Отець Василь Колодій: «…Ленін не лише лежить у центрі Москви, йому ще й накладають квітів, а за радянських часів щойно одружені одразу мчали з букетами до цієї мумії. Це виразне ідолопоклонство, та окрім нього було і ще багато інших. Для наших часів теж звично зводити власних кумирів і робити з них фетиш. Наприклад, гроші…»

Протоієрей Евген Щур (УПЦ Київського патріархату): «Якщо ми будемо акцентувати на катехитичному православному читанні, то звісно робити кумирів погано, бо ми порушуємо заповідь Божу. З іншого боку ми не можемо відкинути державного устрій з його законами, як і світські звичаї.  А законодавство і суспільне життя також діють, як Синайське законодавство, яке через Мойсея було дано єврейському народу…  Проте сучасна людина, яка далека від Бога, часто густо недостатньо законослухняна і у світському житті…»

Архімандрит Никанор (УАПЦ): «Проблеми сучасного світу у поверхневій вірі, а людина не поспішає покладатися на Бога. Існує і надмірна надія на Боже милосердя, та вона є гріхом, бо людина живе з Божої волі, але так само мусить працювати. Ми маємо недавній приклад такого кумира, якого просувала одна партія. А сьогодні лунають голоси, як «харашо жилось при Януковичє»… Дивишся на людину і бачиш,  то був її кумир. Та коли поговориш, вона розуміє оману: це не був Бог, подивись,  на сході люди в нього вірили і пішли війною проти свого народу…».

Дикуни на параді

Отець Марек Лісовські (РКЦ): «Ще філософ Руссо казав, що людина сама в собі  добра, доки все вважає за спільне. Тому і назвав людину дикуном, який сам собі усе пробачає. Що і трапилося з тими, хто визнав за кумира Леніна.  Ця подія – масовий гріх, який поміняв світосприйняття цілого людства. І досі у багатьох життя залишається відірваним від Бога, без нього шукаємо щастя у нових ідолах, а знаходимо самі розчарування. Бо ідоли один за одним не виправдовують надій…

Думаю, що найбільшими кумирами сьогодні є гроші й афекти. Триває пошук  любові в іншому, тій же  музиці і словах пісень, які розповідають про любов, але часто, теж афективну…

А гроші завжди у фаворі. Недаремно і виховання батьками своїх дітей таке: мусиш добре вчитися, тоді матимеш гарну роботу і багато грошей. А будуть гроші,  точно будеш щасливим… Не заперечую, бо Бог є Господом всього, і грошей теж.  Бог не хоче, щоб ми були бідними, щоб люди страждали…  От тільки  людина часто не готова…»

Павло Федосов (голова дніпровської релігійної громади мусульман «Відродження»): «Я наведу почутий діалог  кондуктора з літнім пасажиром трамвая.  Чоловіка образила назва зупинки: вулиця Січових Стрільців, і він усім повідомив, що для нього вона «навічно Артёма». Кондуктор намагалася переконати, що назви такої більше не існує, бо є закон і офіційне перейменування, але   марно.  Головним аргументом ображеного була репліка: за радянських назв вулиць йому було, що їсти і випити.

Залежність пряма, щоб добре їсти, він не проти знову у рабство… Тут і віра в ідолів, і задоволення власних амбіцій, бо його слухав цілий трамвай!  Підкреслимо гординю з нехтуванням елементарної культури, бо духовна людина не буде випинати на передній план матеріальні проблеми, навіть коли вони є…»

Пастир Сергій Молчанов(Церква адвентистів Сьомого Дня): «Желание создавать идолов идёт изнутри, а поклонения достоин только Бог! Почему? Потому что Вселенная едина. Когда же много всяких божков, это и ведет к разделению.

Почему возникают религиозные войны? Потому что одного Бога разделили, и каждый сражается, как бы за свое, считая, что это истина. У Израиля была беда, сегодня уже говорили, это были рощи разные, и поклонялись на этих высотах. Израиль раскололся, и уже во времена Иисуса никто не понимал, из какого он колена…

Кстати, Ленин хорошо знал Святое Писание, Карл Маркс вообще был сыном иудейского священнослужителя. Оба поняли, что «система» работает, и  обратили ее в идолопоклонство. Те же заповеди были, «кодекс строителя коммунизма» и прочие. Везде портреты вождей, генсеков, полководцев. Чем не «золотой телец»! Но это поклонение превратилось в труп, который и поныне лежит в мавзолее…»

Ігор СУХОВИЙ