У радянських була власна гордість?
Чергова тема на проекті «Сходи» була присвячена гаслу, яке, на перший погляд, повністю не відповідає Святому Письму
Сентенція «Не вір, не бійся не проси» геть не сходиться з біблійськими заповідями, за якими маємо вірити у Всевишнього, просити його милості й боятися согрішити. Окрім заборони страху, дві поради і зовсім сумнівні. Проте для суспільства усі вони були і залишилися дороговказом. А ще ці слівця досі перегукуються з рядками, які нагадують про барабан: «У советских собственная гордость, на буржуев смотрим свысока».
Та нікуди не дінеш підтекст. Громада добре вивчила попередню історію: не вір, бо у кожній установі сидить «стукало», не бійся, адже вмреш усе одно, а щось благати у злодіїв і далі по системі до самого вождя — марна справа…
Отець Василь Колодій (УГКЦ): «Що означає: вірити, боятися і просити… Це важливі речі, які формують суспільство. Вірити — це приймати за правду те, що проголошує авторитетна особа. Христос сказав, і ми віримо. Коли йдеться про суспільство, чуємо гасло партії або окремої людини, і визначаємося самі: вірити чи ні? Далі, що таке страх? Спираючись на богословську мораль, ми говоримо про страх перед Богом. Ось де є чітке уявлення про каяття за власні гріхи. Досконале каяття тоді, коли ми боїмося, що образили Бога, а не досконале — жахаємось кари за гріхи. Нарешті, що таке просити… Людина просить, коли визнає себе залежною. Тут дуже важливо зрозуміти, що означає упокорення для тих, у кого просять».
Імам Віталій Оверко (мусульманська громада «Єдність»): «Коріння нинішнього суспільства росте з попереднього, яке було атеїстичним. Воно від одвічного ворога людського, зброєю якого є напівправда. Тому «Не вір, не бійся, не проси» мало тлумачення, яке не можна підтвердити священним Писанням. А маємо іншу і повну правду: не вір, не бійся і не проси нікого, окрім Бога… Коран вчить: не бійтесь диявола, а бійтеся гніву Всевишнього. У сурі Аль-Худжурат (Покої) йдеться, якщо тобі принесла звістку добра і праведна людина, повір, бо так воно і є. Якщо сповіщає людина, у чесності якої сумніваєшся, перевір. А якщо новину приніс грішник — не вір і не розповсюджуй почуте…»
Пастир Сергій Молчанов (Церква Адвентистів Сьомого Дня): «Недавно беседовал с одним атеистом, он был уверен, что ни во что не верит. Разговорились, а собеседник утверждает: вот в природе что-то заложено… Спрашиваю, значит, в природу верите? Вера есть у всех, и Христос говорит, куда ее направлять. А если не просим у Бога, то и он не спешит отвечать. Даже когда просим — медлит с ответом. Он хочет, чтобы мы тренировали свою духовность. Иначе выходит какое-то духовное тунеядство».
Хто вклоняється Люціферу
Ми розуміємо, наскільки лицемірним було радянське суспільство. Смішно, але люди, які потопали у чистому матеріалізмі, ще й звинувачували у забобонах віруючих. Аж раптом прочитали роман «Майстер і Маргарита» і розгубилися. Хоча Булгаков лише торкнувся вічного протистояння між добром і злом, а себе запитував, чи не белетристом він є? Перегукується з нашою темою і відома фраза Воланда: «Ніколи нічого не просіть. Особливо у тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і все дадуть…»
Протоієрей Даніїл Зінкевич (УПЦ Київського патріархату):«Читав книжку «Несвяті святі». А в ній про отця Іоанна Крестьянкіна, до якого привели родича одного монаха. Хлопець прийшов у монастир переховуватися, бо ходили чутки, що він скоїв злочин. Старець Іоанн дав дві поради цьому Валері, якщо потрапить до тюрми. Перша повністю збігалася з назвою нашої теми, а друга була такою: «Молися завжди і повір: там Бог ближче…» Вислів з трьома «Не…» прийшов до нас з колишнього СРСР. Але якщо без прямої аналогії, то за таким гаслом починає жити і сита Європа. Люди там не вірять у допомогу влади і не просять її. Вони не бояться державної машини і беззаконня. В Україні ж народ загалом християнський. Він бачить, як влада роками кидає людей у вир сумнівних дій і подій, а все одно вірить…»
Протоієрей Костянтин Дробітько (УПЦ): «Православное общество на каждой литургии слышит заповеди блаженства, а они по законам мира абсолютно непривлекательны: «Блаженны нищие духом, блаженны плачущие, блаженны алчущие, жаждущие, кроткие…» Для человека невоцерковленного разница между библейскими и тюремными правилами значительна. Люди думают, что блаженны и счастливы богатые и ни в чем не нуждающиеся. А началом христианской жизни является покаяние. Сегодня вспоминали о СССР, так в нем было характерно поклонение и вера в государство. Типичное идолопоклонство символам и ценностям, когда внешнее подменяло внутреннее…»
Пастир Володимир Іванов (Церква «Блага звістка»): «Не верь, не бойся, не проси» — девиз гордости и высокомерия. А мы помним пять претензий Люцифера, и знаем причину его падения. Думаю, что грешника можно исправить, упавшего можно поднять, но гордого очень трудно направить к истине. Я согласен, что Европа зашла в глухой угол и живет по принципу: не верь, не бойся, не проси. А на этой неделе у меня были встречи с подростками, которые пережили волну опаснейшей игровой зависимости. Их вели к суициду, убеждая, что не надо никому верить. И во всех переписках я прочитал: ничего не бойся… А самым страшным был запрет просить о помощи!»
Пастир Денис Медведєв (Церква Адвентистів Сьомого Дня): «Я трохи не погодився б, що в нас справді християнська держава. Це до теми, що у розвинутих країнах начебто менша кількість ревно віруючих, а нашим людям більше потрібно від Бога. Тому здається, що у кого усе є, Бог не потрібен… Не веду до того, що на Бога більше сподіваються лише бідні. Проте заможна людина більш об’єктивна у своїй вірі. Особливо на момент перевірки: що мені перепало від Бога… Західний світ, у якому країни співпрацюють між собою, ще не привід говорити про вади глобалізації. В Україні не так давно ще панували різні безбожні гасла. Нині вона бореться і відстоює свою незалежність».
Не бійся кожного дня
Отець Марек Лісовські (РКЦ): «Ми знаємо, як шанували Ісуса Христа перші християни. Потім християнство входить у народи, стає розмитим і скидається на культуру. Якщо схематично, то на рівні: це роби, а цього не роби. Певні традиції міцні, але багато і знищено. Точаться боротьба за родину, полеміка «Схід чи Захід», спроби відрізати людей від коріння християнської культури… Проте вихід є: слід вертатися до досвіду, ким були і є християни».
Пастир Андрій Саприкін (Християни Віри Євангельської): «Бояться или нет, есть чудесный пример из книги пастора Ричарда, которого службы, подконтрольные КГБ в Москве, заточили в румынской тюрьме за христианское служение. Он пишет: «Я знал, что меня ждут жестокость тюремщиков, возможно, долгие годы заключения и смерть. Была ли моя вера достаточно крепкой? Я вспомнил, что в Библии 366 раз, один раз на каждый день года, было написано: «Не бойся!» 366 раз, а не 365 — ведь был високосный год — 29 февраля…» Но с другой стороны, страх перед Богом вечный. И если бы коррупционеры боялись Бога, то не воровали. Но они либо отрицают его, либо продолжают сомневаться в существовании…»
Ігор СУХОВИЙ