Чергова тема на проекті «Сходи» була присвячена гаслу, яке, на перший погляд, повністю не відповідає Святому Письму

Сентенція «Не вір, не бійся не проси» геть не сходиться з біблійськими заповідями, за якими маємо вірити у Всевишнього, просити його милості й боятися согрішити. Окрім заборони страху, дві поради і зовсім сумнівні. Проте для суспільства усі вони були і залишилися дороговказом. А ще ці слівця  досі перегукуються з рядками, які нагадують про барабан: «У советских собственная гордость, на буржуев смотрим свысока».

Та нікуди не дінеш підтекст. Громада добре вивчила попередню історію: не вір, бо у кожній установі сидить «стукало», не бійся, адже вмреш усе одно, а щось благати у злодіїв і далі по системі до самого вождя — марна справа…

Отець Василь Колодій (УГКЦ): «Що означає: вірити, боятися і просити… Це важливі речі, які формують суспільство. Вірити — це приймати за правду те, що проголошує авторитетна особа. Христос сказав, і ми віримо. Коли йдеться про суспільство, чуємо гасло партії або окремої людини, і визначаємося самі: вірити чи ні? Далі, що таке страх? Спираючись на  богословську мораль, ми говоримо про страх перед  Богом. Ось де є чітке уявлення про каяття за власні гріхи. Досконале каяття тоді, коли ми боїмося, що образили Бога, а не досконале — жахаємось кари за гріхи. Нарешті, що таке просити…  Людина просить, коли визнає себе залежною. Тут дуже важливо зрозуміти, що означає упокорення для тих, у кого просять».

Імам Віталій Оверко (мусульманська громада «Єдність»): «Коріння нинішнього суспільства росте з попереднього, яке було атеїстичним. Воно від одвічного ворога людського, зброєю якого є напівправда. Тому «Не вір, не бійся, не проси» мало тлумачення, яке не можна підтвердити священним Писанням. А маємо іншу і повну правду: не вір, не бійся і не проси нікого, окрім Бога…  Коран вчить: не бійтесь диявола, а бійтеся гніву Всевишнього. У сурі Аль-Худжурат (Покої) йдеться, якщо тобі принесла звістку добра і праведна людина, повір, бо так воно і є. Якщо сповіщає людина, у чесності якої сумніваєшся, перевір. А якщо новину приніс грішник — не вір і не розповсюджуй почуте…»

Пастир Сергій Молчанов (Церква Адвентистів Сьомого Дня): «Недавно беседовал с одним атеистом, он был уверен, что ни во что не верит. Разговорились, а собеседник утверждает: вот в природе что-то заложено… Спрашиваю, значит, в природу верите? Вера есть у всех, и  Христос говорит, куда ее направлять. А если не просим у Бога, то и он не спешит отвечать. Даже когда просим — медлит с ответом. Он хочет, чтобы мы тренировали свою духовность. Иначе выходит какое-то духовное тунеядство».

Хто вклоняється Люціферу

Ми  розуміємо, наскільки лицемірним було радянське суспільство. Смішно, але люди, які потопали у чистому матеріалізмі, ще й звинувачували у забобонах віруючих. Аж раптом прочитали роман «Майстер і Маргарита» і розгубилися. Хоча Булгаков лише торкнувся вічного протистояння між добром і злом, а себе запитував, чи не белетристом він є? Перегукується з нашою темою і відома фраза Воланда: «Ніколи нічого не просіть. Особливо у тих, хто сильніший за вас. Самі запропонують і все дадуть…»

Протоієрей Даніїл Зінкевич (УПЦ Київського патріархату):«Читав  книжку «Несвяті святі». А в ній про отця Іоанна Крестьянкіна, до якого привели родича одного монаха. Хлопець прийшов у монастир переховуватися, бо ходили чутки, що він скоїв злочин. Старець Іоанн дав дві поради цьому Валері, якщо потрапить до тюрми. Перша повністю збігалася з назвою нашої теми, а друга була такою: «Молися завжди і повір: там Бог ближче…» Вислів з трьома «Не…» прийшов до нас з колишнього СРСР. Але якщо без прямої аналогії, то за таким гаслом починає жити і сита Європа. Люди там не вірять у допомогу влади і не просять її. Вони не бояться державної машини і беззаконня. В Україні ж народ загалом християнський. Він бачить, як влада роками кидає людей у вир сумнівних дій і подій, а все одно вірить…»

Протоієрей Костянтин Дробітько (УПЦ): «Православное общество на каждой литургии слышит заповеди блаженства, а они по законам мира абсолютно непривлекательны: «Блаженны нищие духом, блаженны плачущие, блаженны алчущие, жаждущие, кроткие…» Для человека невоцерковленного разница между библейскими и тюремными правилами значительна. Люди думают, что блаженны и счастливы богатые и ни в чем не нуждающиеся. А началом христианской жизни является покаяние. Сегодня вспоминали о СССР, так в нем было характерно поклонение и вера в государство. Типичное идолопоклонство символам и ценностям, когда внешнее подменяло внутреннее…»

Пастир Володимир Іванов (Церква «Блага звістка»): «Не верь, не бойся, не проси» — девиз гордости и высокомерия. А мы помним пять претензий Люцифера, и знаем причину его падения. Думаю, что грешника можно исправить, упавшего можно поднять, но гордого очень трудно направить к истине. Я согласен, что Европа зашла в глухой угол и живет по принципу: не верь, не бойся, не проси. А на этой неделе у меня были встречи с подростками, которые пережили волну опаснейшей игровой зависимости. Их вели к суициду, убеждая, что не надо никому верить. И во всех переписках я прочитал: ничего не бойся… А самым страшным был запрет просить о помощи!»

Пастир Денис Медведєв (Церква Адвентистів Сьомого Дня): «Я трохи не погодився б, що в нас справді християнська держава. Це до теми, що у розвинутих країнах начебто менша кількість ревно віруючих, а нашим людям більше потрібно від Бога. Тому здається, що у кого усе є, Бог не потрібен… Не веду до того, що на Бога більше сподіваються лише бідні. Проте заможна людина більш об’єктивна у своїй вірі. Особливо на момент  перевірки: що мені перепало від  Бога… Західний світ, у якому країни співпрацюють між собою, ще не привід говорити про вади глобалізації. В Україні не так давно ще панували різні безбожні гасла. Нині вона бореться і відстоює свою незалежність».

Не бійся кожного дня

Отець Марек Лісовські (РКЦ): «Ми знаємо, як шанували Ісуса Христа перші християни. Потім християнство входить у народи, стає розмитим і скидається на культуру. Якщо схематично, то на рівні: це роби, а цього не роби. Певні традиції міцні, але багато і знищено. Точаться боротьба за родину, полеміка «Схід чи Захід», спроби відрізати людей від коріння християнської культури… Проте вихід є: слід вертатися до досвіду, ким були і є християни».

Пастир Андрій Саприкін (Християни Віри Євангельської): «Бояться или нет, есть чудесный пример из книги пастора Ричарда, которого службы, подконтрольные КГБ в Москве, заточили в румынской тюрьме за христианское служение. Он пишет: «Я знал, что меня ждут жестокость тюремщиков, возможно, долгие годы заключения и смерть. Была ли моя вера достаточно крепкой? Я вспомнил, что в Библии 366 раз, один раз на каждый день года, было написано: «Не бойся!» 366 раз, а не 365 — ведь был високосный год — 29 февраля…» Но с другой стороны, страх перед Богом вечный. И если бы коррупционеры боялись Бога, то не воровали. Но они либо отрицают его, либо продолжают сомневаться в существовании…»

Ігор СУХОВИЙ