Середа, 25 вересня. Один з тихих, сонячних днів, які інколи дарує осінь. У центрі Томаківки грали бандури та виголошувалися промови. Звуки линули з території колишньої лікарні…

Незвично. Останні вісім років, після чергового скорочення ліжок, територію огортала мертва тиша. Спокій будівель порушували поодинокі особи без певного місця проживання, що час від часу займали звільнені медичними працівниками площі. Після вживання спиртного, чоловічі душі особливо бажали тепла та уваги, тож вони безхитрісно намагались ангажувати томаківчанок, що прямували у справах повз територію. Слова запрошень летіли центром селища через віконні рами, з яких вже давно витягли шибки. Ще в пам’яті спливали толоки, які селищна рада влаштовувала разом з райдержадміністрацією: спільно прибирали смітник, у який за декілька років перетворилась колишня лікарня.

Розмірено й неспішно плинуло життя аж до 2014-го, коли запалав війною схід України. Розмови томаківців та новини доповнились словами, яких раніше не чула наша Ненька: біженець, ВПО, або внутрішньо-переміщена особа.

Потім вони з’явились на території району. Різні: молоді, в літах, жінки, чоловіки, діти. Об’єднували їх втрачені домівки, відсутність роботи та коштів.

Слідом прийшли міжнародні донорські організації, які намагались допомогти нашій країні вирішити проблеми цих людей. Наприкінці 2015 року Тамара Петрівна Щербяк, яка на той час працювала в РДА, підготувала грантову заявку з метою побудови гуртожитку для людей, житло котрих зруйновано під час військового конфлікту на Донбасі. Документи подали до німецького товариства міжнародного співробітництва, скорочено GIZ.

Заявку Тамари Щербяк відібрали для реалізації. Проект передбачав повернення належного вигляду трьом будівлям: колишнього неврологічного, психіатричного та ЛОР-відділень. На жаль, технічний стан будівлі психіатричного відділення виявився вкрай незадовільним, тому представники фонду її «забракували». Зауважу, що лише три області України потрапили до цієї програми: Харківська, Запорізька та Дніпропетровська.

Пригадую, як новообраний селищний голова Іван Калашник ходив до адміністрації та спілкувався з Тамарою Петрівною, коли починалась співпраця між РДА та селищною радою. Пам’ятаю наше бажання прибрати розвалля в центрі селища. Добре пам’ятаю й пропозиції декого з посадовців району щодо продажу колишніх будівель лікарні певним людям та натяки на грошову «подяку» за допомогу в цьому питанні. Калашник не погодився.

Наприкінці 2016 року зареєстрували угоду про співпрацю між Томаківською селищною радою, райдержадміністрацією і товариством GIZ. Це стало початком історії, яка надала «друге життя» будівлям колишньої лікарні.

Далі був довгий процес обміну меморандумами, обговорення проекту, узгодження креслень. Представники GIZ стали постійними відвідувачами селищної ради, а в будівлі зазвучала «дойче шпрахе». Німецька сторона провела конкурсний відбір, за допомогою якого визначила компанію з ремонту будівель та профінансувала роботи приблизно на 12 мільйонів. До речі, це найбільший грант, що був залучений на територію Томаківського району за 28 років незалежності.

Після необхідних погоджень розпочався процес ремонту, який тривав майже півтора року.

Та зробимо невелику паузу і побалакаємо несерйозно про серйозне. Як кажуть у відомій приказці, «кожне сільце має своє слівце». В нашому випадку — про сирійських біженців, яких нібито мали заселити в новостворений гуртожиток. Чутки про це будоражили Томаківку зі старту ремонтних робіт. З сумом констатую — наше селище дуже недовірливо сприймає правду. Проте охоче вірить чуткам. Так було і з «сірійськими біженцями», що встигли перетворитись на своєрідний селищний мем. Ймовірно, ці чутки розповсюджували ті, кому селищний голова не пішов назустріч у питанні продажу будівель лікарні. Бо їх, як кажуть у народі, «жаба вдавила»…

Але розмова про біженців набагато серйозніша. Життя — річ складна та непередбачувана. На їх місці може опинитись будь-хто з читачів, їх батьки або діти. Маємо вибір: залишитись людьми чи зневажливо клеїти ярлики «сепар» або «біженець» людям, над котрими позбиткувалась доля. Який варіант оберемо, громадо?

Що буде у відновлених будівлях? Питання, яке найбільше хвилювало мешканців селища. Виявилося: двоповерхову будівлю переоздоблено на гуртожиток для внутрішньо переміщених осіб, де одночасно проживатимуть до 27 осіб. Гуртожиток сплановано з кімнатами різної площі, спільною кухнею та санвузлом.

Одноповерхівка перетворилася на центр соціальних послуг для населення. Зараз її вже зайняли працівники комунального закладу «Територіальний центр соціального обслуговування» Томаківської селищної ради. Колектив терцентру довгий час поневірявся по закутках та не міг працювати на повну силу. Наразі обживають нове, власне. У новій будівлі з’являться доступні послуги перукаря, швеї, майстра з ремонту взуття, у перспективі — кабінети аромотерапії, масажу й лікувальної фізкультури.

Хто причетний до цієї доброї справи? Ініціатор та автор проекту—– Тамара Щербяк. Над втіленням ідеї в життя працювали ЖКГ, юридичний, бухгалтерсько-економічний відділи, комунальне підприємство Томаківської селищної ради. Координував увесь цей складний механізм Томаківський селищний голова Іван Калашник.

Завдяки старанням багатьох людей «розвалля» в центрі селища перетворилось на дві відремонтовані будівлі, які завжди стануть у нагоді місцевій ОТГ.

Церемонія відкриття нових установ завершилася словами «Danke schön» від голови громади та врученням традиційних хліба й солі.

Так закінчилась історія відновлення й відкриття будівель та розпочалась історія їх роботи. Якою вона буде — дізнаємося найближчим часом.

Євген ЄВТУШЕНКО