Березень — місяць, коли Тарас Шевченко постає з вічності, як бурхливий весняний вітер.Він гонить від нас сміття, відкриває істини і допомагає торувати шлях до Спасіння.

І ми, очікуючи Великодня, віримо у добро і любов з особливою силою.

Це час, коли слушно поєднувати Святе Письмо з читанням «Кобзаря». Особливо, якщо ви давно не підходили до полиці з книжками…

На міжконфесійному проекті «Сходи» говорили про нашого національного пророка. Школа радянської імперії відверто маніпулювала спадщиною Тараса Григоровича, підганяючи її під класову боротьбу.  У незалежній Україні стало модно гудити його особисту долю. Та слово і образ Богом даного нам Шевченка недосяжні для злих і нещирих.

Костянтин Дуб (кандидат філологічних наук, доцент ДНУ): «Згадаймо рядки: «Возвеличу малих отих рабів німих! Я на сторожі коло них поставлю слово…» І в Біблії сказано, що спочатку було слово. Тарас Григорович перш за все звернувся до нації словом — духовною субстанцією, яка безсмертна. І ніякі грабовичі, бузини та інші гудителі Тараса неспроможні зупинити силу його пророцтв…».

Рамазан Курбанов (голова мусульманської релігійної громади Дніпра): «Когда приехал сюда, не было вопроса, кто такой Шевченко. В Дагестане была учительница из Украины, там я видел репродукции его картин. И только сегодня впервые услышал, что нашлись люди, утверждавшие, что Шевченко не то делал, ни так жил…  Я, слава Богу, этого не знаю и не хочу знать. А надо знать его боль за свой народ и свою страну. Значение Шевченко оспаривают только недалекие люди»

…Він подолав усі соціальні перешкоди і репресії чужинського режиму. І в Україні недоброзичливці у Шевченка були завжди. Кому сподобається, коли одним рядком він говорить те, що не пояснюють десятки професорських  монографій. Та чи хотів сам син кріпака, щоб його визнав увесь світ, а про душу свою забути? Моя скромна думка: Шевченко прагнув іншого…

Це не емоції або піар

Олег Ростовцев (член правління єврейської громади Дніпра): «Если уберем религиозный жесткий смысл слова «пророк», как посланника Бога, передающего волю Всевышнего, можем сказать: Тарас Григорьевич был голосом своего народа. Возможно, именно он сообщал Всевышнему и всему человечеству, что чувствуют украинцы. Может, и нам, людям разных религий, это следует осознать и принять. Это ведь не политика, когда заявление делает президент или депутат. И не эмоции или пиар. Когда появляется человек, способный выразить душу целого народа, тогда мы все вместе фиксируем — этот народ состоялся, как единый…»

Протоієрей Тер-Амазасп Бабуджян (Вірменська церква): «Совершенно правильно сказано, что Бог отправляет человека, который сумеет выразить боль народа, он сам его душа. Ведь народ хочет, чтобы кто-то выразил то самое, сокровенное. Например, у армянского народа во время геноцида был Комитас — знаменитый музыкант, композитор, архимандрит. Он поднял свой голос в те роковые дни. И Сергей Нигоян вышел против несправедливости со словами из поэмы «Кавказ»… Это Божья воля, когда слова людей не сиюминутны».

Імам Віталій Оверко (мусульманська громада «Єдність»): «Нагадаю рядки: «Не нарікаю я на Бога, не нарікаю ні на кого…» Це з приводу, чого Шевченко хотів: завоювати світ чи зберегти свою душу?  Можливо, це і є доказом, що він прагнув  зберегти свою душу і висловив покірність до Бога…»

Поміж земним і святим

Пастир Сергій Молчанов (Церква Адвентистів Сьомого Дня): «Даже Божьи пророки не были святыми. Начнем с Давида, который сам признавался и каялся… Мы читаем книгу Еремии, где он говорит: «Господи, буду судиться с тобой, потому что я не все понимаю, что ты делаешь…» А история с Иоанном Крестителем, который, незадолго до отсечения головы, посылает ученика узнать: тот ли или ждать другого? Хотя ведь сам говорил: «Вот агнец Божий!»… Я уверен, что Бог не просто посылает человека на землю. Тарас Шевченко — настоящий прорыв, глыба! Из крепостного стать гением — без Божьего промысла это невозможно».

Брат капуцин Олександр Могильний (РКЦ): «Шевченко для нас – справжній скарб. Бо він у стані фактичного рабства відкрив у собі дар свободи і гідності. І сьогодні не варто шукати гідності і свободи зовні, коли вона не відкрита всередині.  На мою думку, українці дозріли, щоб читати Шевченка без допомоги і роз’яснень. Ми дозріли, щоб боротися, бо ніхто не має права нищити нашу землю! Українці стають вільними людьми і  мають скористатися свободою, як даром Божим»

Імам Едгар Девлікамов (Ісламський культурний центр): «Когда пророков давно нет на земле и остались лишь Священные книги, возникает вопрос: кто несет эту миссию среди нас?  С точки зрения ислама, это — община, верующие, священники. Я считаю, что личность может нести дар пророчества. И говоря о Шевченко, склонен признать, что этот выдающийся  и верующий человек  заслуживает называться украинским национальным пророком».

Де любов, де пропаганда

Архімандрит Ніканор (УАПЦ) : «Ми можемо подивитися на апостолів, які терпіли гоніння і переслідування, на долю апостола Петра, який не раз був загратований…  Людина пророком може називатися тому, що вона дає приклад: і ви так робіть. Ми згадали Нігояна, він не сказав, що так заповів Шевченко, а сказав його словами: «Борітеся — поборете, вам Бог помагає…»

Протоієрей Костянтин Дробітько (УПЦ): «Шевченко и Пушкин жили в одно время в одном культурном пространстве, а связующим звеном межнациональных  отношений стал Гоголь, введя в русскую литературу украинский язык. Пушкин и Шевченко не были лично знакомы, но Пушкин стал для Шевченко примером…  Большая часть жизни Шевченко была связана с Россией. И  сегодня в музее есть картина неизвестного художника «Шевченко и Гоголь читают Пушкина». На полотне видно — это не госзаказ и не пропаганда. Тарас Шевченко будет всегда  актуален, когда происходят революции. Но пророческие качества ему не стоит пририсовывать!»

…Якось дивно, невідомі художники увесь час малюють Шевченка і Гоголя, які ніколи не зустрічалися, але разом читають Пушкіна. У нинішній Росії Миколу Васильовича здатні ледь не канонізувати. Зрозуміло, що «малорос» він і в Африці такий самий. Де, до речі, закопано одне з корінь Олександра Сергійовича. А в Італії фрейліна російського імператора недарма кепкувала з Гоголя: «Дивлюсь я на вас, і не второпаю, ви себе ким відчуваєте — росіянином чи хохликом…»

Жанна Крижановська (викладач Дніпровської духовної семінарії Київського патріархату): «Тут сказали про нашу мову і хто її ввів до російської літератури. То я зауважу: українським народом складено найбільше в світі пісень — близько півмільйона. Пісням багато сотень років, і там звучить майже бездоганна українська. Можна звернутися і до  роботи Михайла Красуського, яка написана і видана, коли в Росії почали діяти найжорстокіші антиукраїнські валуєвський циркуляр і ємський указ. Поляк Красуський зробив висновок, щоб росіяни затямили назавжди: «Занимаясь  сравнением арийских языков, я пришел  к убеждению, что малороссийский язык не только старше всех славянских, но и старославянского и санскрита…»

Ігор СУХОВИЙ