Чи варто після другого туру виборів чекати на перезавантаження у дніпропетровській обласній владі?

Може здатися, що питання передчасне, проте місцевий політикум уже заворушився. Не випадково — квітнево-травневі пасьянси визначатимуть і суттєво впливатимуть на перебіг осінньої парламентської кампанії.

Бiй ще луна, а зеленi бiгборди

сам отаман пiдiйшов…

За мотивами Володимира СОСЮРИ

На відміну від міської ради Дніпра, де донедавна завдяки публічній ексцентричності мера Бориса Філатова сесії проходили навіть надто бурхливо, рада обласна зазвичай не привертає особливої уваги громадськості. Коаліція у 73 депутатські «штики» працює, як модно казати чиновницькою мовою, «заради вирішення нагальних соціально-економічних проблем регіону». Без скандалів та реклами власної діяльності, до якої більш схильні деякі представники будівлі навпроти, де «мешкає» облдержадміністрація.

Проте коаліційну рівновагу, що склалася ще наприкінці 2015-го, може бути порушено після другого туру президентських перегонів — звичайно,у залежності від його підсумків. І, відповідно, у різний спосіб.

П’ЯТЕ МІСЦЕ ПРЕЗИДЕНТА

Без будь-якого сумніву, приголомшливий результат Петра Порошенка у першому раунді кампанії у разі поновлення ним status-quo призведе до переформатування обласної влади в цілому. Виборами займалися всі місцеві гілки президентського табору, проте головний тягар відповідальності ляже на тих, хто офіційно репрезентує державну виконавчу вертикаль, тобто обладміністрацію. Захопившись неабиякими успіхами у соціальних мережах, вони дещо втратили у реальному житті — тому, де тимчасово вимкнені комп’ютери зі смартфонами, а до рук попали виборчі бюлетені.

Яскравий показник — результат Президента у 137 177 голосів мешканців області вдвічі менший за кількість підписаних на фейсбуківську сторінку одного з офіційних спікерів ДніпроОДА, позаштатного губернаторського радника Юрія Голика. Побачивши такий розрив, стає зрозуміло: шкода, проте всі пропаговані протягом 4 років ремонти, реконструкції, «зведення з нуля» не дали бажаного потужного результату.

Можна довго сперечатися про помилковість загальнодержавного порядку денного, який визначений президентськими технологами й, буцімто, не сприйнятого обласними виборцями. Сенс у цьому є, дещиця істини також. Проте рахунок першого тайму вже на табло, і він не тішить прихильників ПОПу. Особливо, якщо зважити, що голова держави у загальнообласному заліку поступився не тільки Зеленському та важковаговикам Бойку з Тимошенко, а й навіть представникові «нижчої ліги» Вілкулу. І відбулося це точно не завдяки партійним структурам БПП, які у реальному, не публічному виборчому процесі грали далеко не першу скрипку.

Все це може стати аргументами для зміни очільника області Валентина Резніченка, який разом із найближчим оточенням позиціонує себе як технократ і менеджер, на значно більш яскраво вираженого політика. Таких у чинній президентській когорті небагато. Але все ж таки вони є. Не тільки, до речі, в дещо умовній «групі Андрія Павелка».

У МРІЯХ ПРО МАЙБУТНІ МАНДАТИ

У разі дещо фантастичного перебігу подій (йдеться про перемогу фронтмена «95 кварталу». Хоча після сьогоднішньої попередньої соціології на другий тур вона все більше набуває цілком реального змісту. – Авт. ) претендентом №1 на чільне крісло області називають Святослава Олійника. Здається, йому б більше до вподоби прийшлася генпрокурорська посада, проте поки що у віртуальній боротьбі за головний кабінет на Різницькій він поступається Давиду Сакварелідзе та Дмитру Касьянову. А ось на Поля, 1 його залюбки можуть делегувати.

У цьому разі обласну раду також навряд чи чекатимуть суттєві тектонічні потрясіння. Більшість з шести фракцій працюватиме й надалі, хіба що вплив чинного голови Гліба Пригунова (якщо він не «потрапить під паровоз») значно зменшиться. Проте такий сценарій лише зафіксує й сьогоднішню реальність, бо пан голова завдяки своїй толерантності й надбаній за останні роки політичній «чуйці» надав коаліційним заступникам надто багато повноважень, для того, щоб мати власний гучний (а інколи й вирішальний) голос.

Руйнувати вибудовану методами спроб та помилок «семибоярщину» немає сенсу в будь-якому випадку — хто б не переміг. У кожній фракції є своє окреслене поле та сфери впливу, новий перерозподіл яких за рік з гаком до майбутніх місцевих виборів-2020 навряд чи багатьом сподобається.

Якщо така ідея у когось все ж таки виникне, в першу чергу ініціатори згадають про 47 «сплячих красенів» з найбільшої фракції облради на ім’я «Опозиційний блок». Багато хто з її представників за чотири роки поза більшістю втомився від доступу до прибуткових «тем» і знаходиться у статусі «дівчини, що очікує кохання», бо їх голоси — навіть не в повному складі — за умови неофіційного входження у більшість зможуть приборкати гонор 1—2 невеличких фракцій.

А ось міжфракційне депутатське об’єднання «зелених» у разі погодження з «центром» облрада, мені здається, отримає у будь-якому разі. І до нього увійдуть не лише представники «проколомойських» фракцій УКРОПу або «Відродження».

Якщо згадати політичні біографії значної частини депутатського корпусу діючої каденції, можна зробити висновок, що відомий жарт про «командира, комісара та зрадника» до місцевої адміністративно-політичної тусовки значно доречніший, ніж до того самого українського партизанського загону. І до публічних фальстартів, як укропівець Олексій Андрійченко,

що «засвітився» нещодавно біг-бордом у Дніпрі, схильні далеко не всі. Навіть якщо, як і він, мріють про парламентський мандат у наступному скликанні…

Як все це відіб’ється на житті пересічних мешканців області – тема окремої й тривалої дискусії. З представниками «місцевих еліт» простіше: невдовзі радощі тих, хто зараз із захопленням розповідає, як «ми зробили Петю», можуть автоматично перетворитися на сміх крізь сльози. Проте – не з усіма.

Андрій БОГАТИРЬОВ