У наступний понеділок починається Масниця (Масляна, Сирна седмиця, Сиропуст, Колодій). Кінчається Прощеною неділею 14 березня.

Відзначається з 610 року за грецького цісаря Гераклія, котрий воював з перським царем-язичником Хозроєм і обіцяв цей м’ясопусний тиждень змінити на сирний, аби лиш Бог дав перемогти язичників-персів. І, здолавши персів, Гераклій виконав свою обітницю.

Свято не закріплене за певним днем календаря. «Масниця числа не тримає, вона щороку «хвостом крутить», бо на Великдень поглядає». Тож і припадає на останній тиждень перед Великим постом.

«Вареники доведуть, що і хліба не дадуть»

Напередодні, у неділю, справляли «ніжкові заговини»: на столі мав бути холодець зі свинячих ніжок. Усі страви годилося з’їсти. «Хоч пузо роздайся, – казали, – а Божий дар не лишайся».

Упродовж Сиропусту пригощаються вже лише молочним.

Найперше ліпили макітру вареників з сиром, щедро присмачених маслом, їли зі сметаною. Вареник – символ Місяця, формою нагадує. За козацтва страва стала ритуальною, адже Масниця припадає на місяць-молодик: він «заговляється варениками».

Якби раптом молодик народився не на Масницю, а на першому тижні Великого посту, то був би місяць-чернець і – «світу кінець». Але так не буває, бо молодик «хоч ріжки, а вмочить у масло».

На варениках ще й ворожили, аби пізнати справжню відьму: виколупували з вареника сир, зав’язували його у тонке полотно і так тримали в роті до ранку. Вранці йшли до церкви. Треба було відстояти усю відправу не ворухнувшись. Дома сир надійно ховали – аж до Великодня. А вже на сам Великдень дивилися: котра жінка в храмі перша привітається – ото і є відьма… Отакої!

Готували й інші наїдки: сирники, млинці, ними навіть частували кота. Тому – «Не все котові Масниця!». За старих часів опару для тіста вчиняли так, щоб ніхто не бачив, а воду з криниці вночі набирали.

Тричі, низько кланяючись, просили прощення…

Кожен день тижня мав свій звичай.

У понеділок Масляну стрічають. Запрошують на гостину.

По деяких регіонах молодиці зранку ходили по хатах і прив’язували матерям дорослих парубків і дівчат колодку до ноги. То була покара за те, що не оженили синів чи не віддали заміж дочок весільної осінньої пори. Зняти колодку вдавалося лише за викуп – гроші чи якийсь дарунок.

Вівторок – оглядини наречених, сватання, засилання старостів, аби після Великого посту можна було стати під вінець..

У середу тещі пригощали зятів млинцями та варениками. Раділи, як зять багато їв: отже, неледачий.

Четвер – хороводили, співали.

У п’ятницю вже зять частував тещу, примовляючи: «Пийте, люди, по повній чарці, аби в моєї тещі горло не пересихало!». Мабуть, то був натяк на тещину сварливість.

У суботу молода невістка скликала чоловікову рідню, пригощала, а його сестрам навіть щось дарувала.

Останній день Сирної седмиці – Прощена неділя. Сусіди й родичі обходили одне одного і тричі, низько кланяючись, просили прощення за сльози, грубість, серйозний гріх або й за дрібницю:

• Прости мені, сестро (брате, сусіде, сусідко)!
• Бог простить! – відказували та чи той.
• І прости мені другий раз!
• Бог простить!
• І прости мені третій раз!
• Бог простить!

Наостанок цілувалися, а як і ні, то все одно вважалося, що заподіяна колись кривда втрачає гріховну суть.

Тетяна МАЛИШЕНКО