Це було, було. 65 років тому почалося грандіозне за задумом освоєння цілинних і перелогових земель

Через кілька місяців битва за врожай в звичайному ритмі знов розпочнеться на ланах Дніпропетровщини. Але колись така праця мала й відчутний пропагандистський присмак…

У післявоєнній історії СРСР існувало декілька масштабних проектів: відбудова народного господарства, атомна програма, підкорення космосу й освоєння цілини. Цілинна епопея й до сьогодні не дає відповіді на численні запитання: чи це був великий громадянський подвиг народу, блискучий прорив у сільськогосподарській галузі, або пропагандистська кампанія, спроба швидким і найменш витратним способом вирішити економічні проблеми?

На офіційному рівні про цілину заговорили 2 березня 1954 року. Саме цього дня було оприлюднено Постанову пленуму партійного ЦК «Про подальше збільшення виробництва зерна у країні та про освоєння цілинних і перелогових земель».
Піднімати цілину Микита Хрущов відрядив… міністра культури Пономаренка і заступника начальника головного політичного управління Міністерства оборони, нашого земляка Леоніда Брежнєва. Все б нічого, але колишній начальник Центрального штабу партизанського руху і екс-керівник політвідділу армії діяли як військові, а не господарники. Звідси й штурмівщина замість тверезих економічних підходів. А отже, суттєві прорахунки і прикрі невдачі…

За перші два роки в Казахстані з нуля створили 425 зернових радгоспів, які давали від третини до половини всього виробленого в СРСР хліба. Практично кожен очолювали фахівці сільського господарства з України.

А ось де було брати працівників та їх розміщувати? Дехто з директорів перехоплював «робочу силу» прямо на залізничних станціях, а хтось «висмикував» кадри з батьківщини. Селили їх у наметах і вагончиках, бо іншого житла практично не існувало. У газетах про це не писали, але правди ніде діти.

Проте якби не звільнені ув’язнені, цілину не підняли б взагалі! Як відомо, піс-ля смерті Сталіна пройшла масова амністія засуджених, на волю вийшли близько одного мільйона двохсот тисяч осіб. Після звільнення чимало з них були «відряджені» на поселення у райони цілинних земель (законом вони були позбавлені права повертатися в європейську частину країни). Згадувати про це «соромилися» не одне десятиліття, адже за офіційною версією цілину підкорювали винятково добровольці.

На освоєння цілини спрямували потужні грошові потоки — за першу п’ятирічку було вкладено двадцять відсотків усіх коштів, що виділялися на сільське господарство СРСР (близько 20 мільярдів рублів). Така фінансова підтримка дозволила значно перевиконати план по освоєнню земель. За перші два роки в сівозміну ввели 33 мільйони гектарів, при тому що планувалося «окультурити» лише 13 мільйонів у зонах ризикового землеробства — Казахстані, Сибіру, Поволжі, на Уралі та в інших регіонах.

Але водночас не враховувалися особливості кліматичних умов, не використовувалися щадні способи обробки ґрунту, а зібраний урожай часто пропадав — не вистачало зерносховищ, елеваторів, потужностей для переробки зерна …
Перший великий цілинний урожай отримали в 1956-му, а через два роки його вже не було куди подіти. На той час у людей почав потихеньку зникати ентузіазм: доріг не було, житла не вистачало, соціальної інфраструктури також. А головне — на зарплатах цілинників особливі умови роботи не відбивалися.

Тільки коли народ почав масово покидати Казахстан, допетрали прийняти рішення про зміни в оплаті праці цілинників, а також надання їм значних пільг. Але докорінно ситуація вже не змінилася. Відшкодовувати витік трудових кадрів радянському керівництву доводилося за рахунок залучення армійських автомобільних підрозділів, водіїв з інших районів країни та студзагонів.

На жаль, у 1962—1963 роках пилові бурі звели практично нанівець усі зусилля хліборобів — ефективність обробітку землі надто впала. І з 1965 року, після відставки Хрущова та чергової зміни економічного курсу країни, цілина стала історією. На високому державному рівні про неї згадували хіба що після виходу мемуарів Брежнєва «Цілина» у 1978 році.

Існує версія, яка певною мірою виправдовує невдачі державної цілинної про-грами і яка має право на життя. Сьогодні, коли розсекречуються архіви, з’являється все більше доказів того, що цілинна епопея була вдало продуманим надсекретним прикриттям іншої програми — космічної. Під виглядом цілинних на місце зведення майбутнього велетенського космодрому Байконур йшли сотні вантажних та пасажирських потягів з будівельними матеріалами, обладнанням, спеціалістами та робітниками.

А освоїти відразу всі масштабні програми державі, яка ціною неймовірних зусиль, велетенських людських і матеріальних втрат завершила війну, було не під силу. Пріоритетними для неї, звичайно, стали вже згадані космічна та атомна програми. І не менш виснажлива для бюджету гонитва озброєнь.

* * *

Зараз у Казахстані все по-іншому. Велика частина земель передана в руки фермерів. В останні роки площа оброблюваних земель скоротилася у зв’язку зі складними умовами зимівлі зернових культур, і рілля займає всього 18% у складі сільгоспугідь. Якщо у 1956-му Казахстан дав рекордні 125 мільйонів тонн зерна, половину з яких зібрали з цілинних земель, то зараз тут вирощують не більше 9—12 мільйонів. Незалежній державі, населення якої становить 18, 4 мільйона, цього вистачає…

О. ЯСНІЙ