Для колишнього головного інженера виноград із захоплення перетворився на вагомий «приварок» до пенсії

Серед старшого покоління дніпровських «технарів» постать Анатолія Лоскутова досить відома. Свого часу він був одним з очільників радіозаводу. Але після виходу на заслужений відпочинок змінив міську квартиру на будиночок у Підгородному та серйозно зайнявся виноградарством.

Друзі, які нас познайомили, пригадують, що лоскутівське хобі розпочалось понад 20 років тому. «Ходив на роботі та всім розказував про свої надзвичайні врожаї. Ми тільки посміхалися — мовляв, про телевізори замислюйся частіше», — пригадує Микола Максимов, він багато років працював поруч.

— Які тоді були врожаї, сьогодні навіть згадувати дещо соромно, — хитає головою Анатолій Васильович. — Посадив перші 18 лоз, було тільки три сорти: найпростіші «Аркадія», «Лора» та «Кодрянка». Серйозно не займався, часу залишалося обмаль. Але поступово втягнувся, почав читати спеціальну літературу…Через декілька років, коли зрозумів, що більшість агротехнічних таємниць вже опановано, почав розширення.

Сьогодні на 16 сотках присадибної ділянки Анатолія Лоскутова росте понад 80 сортів різноманітного винограду —  від звичайних до більш ніж екзотичних для нашої місцевості.

Про кожний господар готовий розказувати годинами. Та й взагалі складається враження, що про виноград колишній фахівець-технолог знає ледь не все. Не людина, а виноградна енциклопедія, їй-Бо!

— Переважна більшість людей взагалі вважає, що є лише два сорти — білий та рожевий, — сміється Лоскутов. — Ще — красивий або некрасивий.

Хоча іноді смак ламає стереотипи покупців. Бува, що грона — як з картини, а на смак трава травою. Чи навпаки… Важко сказати. Але я чи дружина на ринку завжди напроти кожної купки ягід виставляємо табличку з назвою сорту. Такий в нас маркетинг…

Дехто з дніпрян, мешканців лівого берега, спеціально приїздять за лоскутівським виноградом на Воронцовський ринок. Хоча  фрукти з городиною купують поруч з домівкою.

Серед колег він більш відомий. До речі, рецепт популярності Анатолія Васильовича у колі дніпропетровських виноградарів-аматорів простий — він має не тільки каталог продукції з родинної «фазенди», а й власний сайт. Завдяки Інтернету за останні пару-трійку років Лоскутову вдалося значно збільшити обсяги виробництва — перш за все саджанців. Тепер його колишнє хобі вже трохи нагадує маленький бізнес. Та й приносить дещо до сімейного бюджету.

— За рік продаю від 500 до 700—800 кілограмів винограду та приблизно 1000  сааджанців — по півтисячі навесні та восени.

Міг би й більше, але сил бракує, — розказує бізнесмен-початківець. — Якщо це перетворювати на бізнес, то треба знищити всю оцю красу, аби звільнити місце, — показує він на декоративні кущі біля паркану, на розлогі старі груші та яблуні. — А я не хочу!  

Може, й дійсно робити цього йому вже не варто — у жовтні Анатолію Лоскутову виповниться 72 роки. Та після годинної розмови ми доходимо згоди: навіть у не дуже сприятливому для цієї культури кліматі Дніпропетровщини виноградарство на власній земельній ділянці цілком реально зробити фінансово успішною справою. З тією самою досить високою додатковою вартістю.

Працювати треба дуже наполегливо і не чекати швидких результатів. Бо виноградні лози стають по-справжньому продуктивними лише на п’ятий рік після посадки. Хто зна, чи потрібне таке розмаїття сортів, як у Лоскутова. Хоча…

— Ось, подивіться,. Цей американець витримує взимку температуру до – 38 градусів. А це — славетний японський «Голдфінгер», років п’ять тому його саджанці коштували приблизно 400 гривень за штуку. Я купив дві бруньки  по 75 гривень, прищепив до простеньких лоз, та ще й заробив на цьому, — хвалиться Анатолій Васильович. — Ліворуч мої кішміші, відразу сім різновидів. Його зазвичай на ринку розбирають першим. Далі — винні сорти. Роздивіться уважніше: на одній лозі три сорти, на сусідній — чотири. Але це винятково для себе або на саджанці. Виноробством займатися в Україні складненько.

Він дійсно знає про виноград дуже й дуже багато. Потай, напевно, хотів би розвернутися, дати їм простір та практичне застосування. Вік, на жаль, не дозволяє. Навіть якщо ти обізнаний, що «Дамські пальчики», які пропонують нам сьогодні, — не зовсім справжні. Автентичний сорт лише один, називається «Хусейне келін бармак».

Шкода, що будь-які знання не звільняють від чи не щотижневої необхідності виливати під кожну лозу 50—60 відер води…