ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ КИТАЙСЬКИЙПРИЦІЛ

3 недели ago Zorya Комментарии к записи ПОГЛЯД ЧЕРЕЗ КИТАЙСЬКИЙПРИЦІЛ отключены

До коронавірусу це не має жодного стосунку. Просто 51 рік тому колишній СРСР і Китай були за крок до війни…

У березні 1969 року світ здригнувся: між двома комуністичними державами не на жарт спалахнув військовий конфлікт. Будь-якої миті сторони могли навіть вдатися до обмеженого застосування ядерної зброї.

І невеличкий острів Даманський був у всіх на вустах…

Сьогодні ми пропонуємо читачам точку зору на ті трагічні події протилежної сторони – китайської. І хоча висловлена вона однією особою (безпосереднім учасником – колишнім офіцером китайських частин спеціального призначення Цзянь Чжоу), твердо і об’єктивно розставлені акценти дають змогу дещо з іншого погляду оцінити конфлікт.

2 березня китайські та радянські війська відкрили один проти одного вогонь на маленькому шматочку спірної території біля річки Уссурі. У Китаї ця територія відома як острів Чженьбао (До-рогоцінній).Це був перший в історії конфлікт двох супердержав.

Нове зіткнення сталося вже 14-15 березня -цього разу із залученням великої кількості військ і бронетехніки. (До речі, сутички на кордоні відбувалися і в наступні місяці, причому кожна сторона заявляла про свої перемоги та звинувачувала іншу в агресії).

…Напруга зростала. Китайський уряд почав гарячкову антирадянську пропаганду, віддавши наказ готуватися до війни проти «нової загрози». Була збудована густа мережа тунелів і бомбосховищ, а ключові воєнні та промислові заклади перебазувалися у глибинні райони.

Загроза війни зникла лише через півроку, 11 вересня. Того дня голова Радміну Косигін, який повертався з похорон Хо Ші Міна у Ханої, зробив незаплановану зупинку в Пекіні для зустрічі з китайським прем’єром Чжоу Еньлаєм. Обидві сторони дійшли згоди на початок переговорів.

♦ ♦ ♦

«Яка ж була реальна причина цього прикордонного конфлікту? Хто почав першим? Обидві сторони звинувачували одна одну, але для правильного розуміння радянсько-китайської прикордонної суперечки 1969 року необхідно зрозуміти соціально-політичну ситуацію того часу.

Всі знають, що компартія Китаю прийшла до влади у 1949 році. Але набагато менше відомо, що ключову роль у цьому зіграв СРСР. У1945 році радянські війська атакували японців і блискавично визволили Маньчжурію. Потім СРСР дозволив увійти туди Народно-визвольній армії Китаю, озброїв її захопленою японською зброєю. Це прискорило визволення Китаю.

Але з 1960 року стосунки між державами, які клялися у вічній дружбі, почали погіршуватися. Голова Мао став боятися радянського впливу, що почав зростати. Щоб відвернути увагу народу від внутрішніх проблем, викликаних «культурною революцією, вождь оголосив Радянський Союз найпершою загрозою для нації.

Згідно з домовленостями про кордони, прийнятими в роки дружби, один з них проходив основним руслом ріки Уссурі. Але влітку 1968 року через повінь шлях русла змінився і відрізав від китайської території шматок землі, відомий пізніше як острів Чженьбао (Даманський).

Взимку прикордонники обох сторін зустрілися на спірній території. Почалося зі словесних сварок, але пізніше «діалоги» почали переростати в рукоприклад-ство. Більшість сутичок закінчувалася на користь значно кремезніших радянських прикордонників.Спро-би зняти на плівку ці побиття для пропагандистських цілей нейтралізувалися радянською стороною.

Але наші солдати, безмежно вірні своєму богові-«великому кормчому» і його революційному шляху, -знов і знов поверталися на острів, щоб вкотре бути битими і навіть померти за свого вождя. Втім, бійки ніколи не йшли далі рукопашної. Ці сутички стали відомими як «групові бійки».

Якось наше командування вирішило замість місцевих прикордонників послати на острів добре тренованих бійців з полку спецпризначення 49-ї польової армії, аби ті розібралися із знахабнілими росіянами. Спецназівці легко захищалися від радянських прикордонників у цих «групових бійках». Радянські командири збагнули, з ким мають справу, і повідомили про це начальству. Відповідь не забарилася – на кордон відрядили свій спецназ. Командира цього підрозділу, через характерну ходу, прозвали «кульгавим лейтенантом». Він виявився непоганим боксером, і незабаром у багатьох наших солдатів були перебиті носи… Техніка західного бою була вражаючою. (Пізніше у 49-й армії елементи боксу ввели в техніку рукопашного бою).

…Один із наших молодих офіцерів Сяо Шань-дунь, що славився майстерністю у-шу та володіння коротким мечем, вирішив припинити принизливі поразки від росіян і швидко навчив підлеглих користуватися мечем. Однак на полі бою було вирішено використати дерев’яні палиці, що зброєю не вважалися. У черговій сутичці наші досить легко здолали своїх противників.

Згодом дійшло й до «вогнепалу». Першим вихопив пістолет «кульгавий лейтенант», якому зламали руку. Тоді й решта учасників побоїща схопилися за зброю. Єдиним, хто вцілів тоді, був Сяо шань… Сталося це якраз 2 березня».

(Зі спогадів Цзянь Чжоу).

♦ ♦ ♦

Остання криза у стосунках між Китаєм та СРСР сталася у 1979 році, коли китайці атакували В’єтнам. Для допомоги «молодшому братові» Радянська Армія почала концентруватися уздовж кордону, загрожуючи вторгненням, якщо Китай негайно не вибереться з В’єтнаму.

Пізніше повідомлялося, що проти китайської регіональної групи армій було розміщено 25 радянських мотострілецьких дивізій. У їх складі налічувалося близько 250 тисяч осіб. У розпорядженні китайців було лише 12 тисяч вояків і мережа підземних тунелів та укріплень.

На щастя, радянського вторгнення не відбулося, оскільки через 9 днів боїв китайці покинули В’єтнам.

А після розпаду СРСР кордон став мирний.

О. ЯСНІЙ