Доле, йди до мене вечеряти

1 неделя ago Zorya Комментарии к записи Доле, йди до мене вечеряти отключены

Сьомого грудня – день святої великомучениці Катерини. Православні й греко-католики вшановують її передусім за палку віру, любов до Господа і готовність віддати за Нього життя.

Катерина була родом з Алексан-дрії на півночі Єгипту. До освіченої, розумної та вродливої дівчини сваталося чимало заможних і знатних женихів, але вона не бачила серед них достойного обранця.

Після обряду хрещення відбулися її містичні заручини: до неї уві сні явився Ісус Христос і назвав нареченою, вручивши свою обручку.

Однак сталося так, що красуні зажадав сам імператор Максимі-ан — язичник, який, приїхавши до Александрії, закохався у Катерину. Та наразився на її твердість: Катерина не зрадила Ісуса, не зреклася віри. Саме цього грудневого дня 305 року за наказом імператора Максиміна кат мечем відтяв їй голову. За переказами, з рани замість крові потекло молоко.

Катерини — одне з найколорит-ніших жіночих свят, коли дівчата ворожать і закликають долю. Ось як це діялося принаймні в часи наших бабусь.

До сходу сонця йдуть у садок, щоби зрізати з вишні гілочку. У хаті ту гілочку ставлять у пляшку з водою, і так має стояти більш як місяць, аж до Маланки — 13 січня. Як до цього часу вишенька зацвіте — то й доля дівоча цвісти буде. А як засохне без цвіту — то кепська ознака.

На Катерини влаштовували вечорниці. Дівчата гуртом варили до приходу парубків пшеничну кашу, пригощали нею хлопців. І ворожили на каші. Перед тим, як мають заспівати перші півні, замотували спільно зварену вечерю новим рушником і прямували до воріт «закликати долю»: — Доле, доле, йди до мене вечеряти!

Як у цей час заспіває півень, то «доля обізвалася», а як ні — «доля оглухла, не чує мого голосу». Журиться дівчина і клене долю: «Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!» Та це ще не біда. Гірше, коли з неба впаде зірка. «Погасне доля!» — злякано шепочуть

дівчата. Як десь у цю мить загавкав пес чи озвалася якась інша худобина, то був добрий знак: доля почула дівочі благання. Отже, звідтіля, з того боку, слід чекати нареченого. Та ще й як закукурікав півень, то парубок прибуде ставний, багатий; а як озвався пес, чоловік буде вірний і не дуже страшний, хоч і трохи сварливий; як заіржав кінь—жених трапиться роботящий, спокійний, але з характером.

На Катеринині вечорниці не годилося кликати музики, приносити горілку. Лишатися допізна на гулянні цього вечора дівчатам не можна, треба йти додому — аби не прогнівити власну долю.

Був ще такий звичай: дівчина на виданні опівночі несла на цвинтар на найдавнішу родову могилу пучок безсмертників, щоб її доля не вмерла. Подекуди йшли до тополі, накидали на гілля вишивану хустинку — щоб не лишитися вдовою. Біля ікони Катерини матері запалювали три свічки, «щоб рід не переривався».

І наймиліша традиція: ранесенько вийти до криниці й подивитись на своє відображення: як вода коли-хається, йде колами, то дівчина ще не скоро вийде заміж; як вода тиха, спокійна — вже десь чекає суджений, і скоро-скоро засватає.

У наш час звичай ворожіння трохи призабувся. Більшість ворожінь втратила своє магічне значення, до них ставляться як до веселої розваги, але свідомо чи несвідомо кожен прагне завбачити власне майбутнє.

Від Катерини студеніло, міцніли грудневі морози: зима дошкулить як не києм, то палицею, як не холодом, так голодом: «На святу Катерину ховайся під перину».

Тетяна МАЛИШЕНКО