Недолугі вибачення народного депутата від «Слуги народу» Євгена Брагера за дурнувату пораду пенсіонерці «продати собаку і заплатити за газ», можливо, і були б доречними, якби цей невдалий жарт був справді жартом.

Трагедія нинішніх «еліт» у тому, що, говорячи на всю країну подібні дурниці, вони не дуже-то й лукавлять. Підтвердженням тому – заява заступника глави офісу президента Юлії Ковалів про те, що Кабмін відклав усі справи й розбирався з платіжками пенсіонерки. Так недалеко й до створення спеціальної урядової комісії…

Юність, недосвідченість, непрофесіо-налізм і дилетантизм майже в усьому створюють подібні курйози державного значення. Та найгірше інше: всіма переліченими «чеснотами» нової владної команди, помноженими на її безапеляційну впевненість, що життя в Україні почалося лише з їхньою появою на владному Олімпі, дуже вміло користуються зацікавлені «режисери».

Судіть самі. Днями розпочався, схоже, затяжний законотворчий марафон з відкриття ринку землі. Майже ні в кого не залишилося сумнівів, що земля незабаром таки стане товаром. Водночас у тій же Верховній Раді паралельно «просувається» закон для спрощення процедури отримання українського громадянства іноземцями. А ще – каральний закон, який уже охрестили «законом про дезінформацію», направлений, без перебільшення, на боротьбу з інакомисленням. Одночасно інфраструктурні гіганти, на кшталт Укрзалізниці чи держмонополії, як-от Укрпошта, віддаються в управління іноземцям або іноземним компаніям.

Тим часом ідея децентралізації в сільських районах дедалі більше набуває ознак паралельного життя. Чи не єдиним критерієм успішності громади нині вважається обсяг її бюджету. Справді, показник важливий, якщо заплющити очі на те, що формується він тепер фактично з бюджетів кількох сільрад. Про таке не прийнято говорити, але рік у рік зведені бюджети районів стають усе дефіцитнішими, попри й сьогоднішню підтримку легенди про «єдину успішну реформу».

Та й не все вирішує «самодостатність бюджету». Для об’єктивної оцінки реальної «успішності» не завадило б долучити інші критерії: працевлаштованість населення, залучення інвестицій на території, співвідношення народжуваності та смертності і т. ін. Але навіщо про це замислюватись, якщо, за порадою вже згадуваного нардепа, умовні проблеми умовної пенсіонерки можна запросто вирішити шляхом продажу умовного Шарика.

І все б нічого, адже всі ці рішення пропонують і приймають цілком легальні органи державної влади: уряд, парламент, президент. Та, здається, навесні 2019-го ми обирали главу держави, а не арбітражного управляючого, влітку – Верховну Раду, а не ліквідаційну комісію.

Тоді чому ж так відверто й наполегливо – на наших очах – до держави застосовуються всі процедури, що ведуть до банкрутства?

Володимир ПІСОЦЬКИЙ