ПРО ІНОЗЕМЦІВ І КАЧКУ
Для успішної побудови управлінської кар’єри у СРСР, окрім славнозвісного шляху «від робітника чи майстра – до директора», треба було мати базову освіту. Перепустку до вищих керівних посад надавав уже диплом Вищої партійної школи (ВПШ). Але одразу після утворення незалежної України вимоги до керівників змінилися: вони мали не надто демонструвати попередні кар’єрні здобутки, бажано, говорити українською, а головне – як і раніше, дотримуватися «генеральної лінії». Спеціальна освіта основним критерієм для тодішньої номенклатури не вважалася.
Проте поступово часи змінювалися, і в 1996 році тодішній керманич Леонід Кучма заснував Академію держуправ-ління при Президентові. Саме вона мала стати «кузнею кадрів» для органів центральної влади та місцевого самоврядування. На початку 2000-х її диплом у певних колах навіть став модним. Належний «життєвий шлях» схвалювали, але він перестав бути невід’ємною умовою майбутнього успіху.
Зараз колишнього переліку вимог до чиновників, особливо найвищого рівня, взагалі не існує. Головне – бути у тренді. Молодість, закордонна освіта (чи бодай двотижневі курси при будь-якому із західних університетів), знання англійської, громадянська активність. І зовсім не обов’язково до міністерської посади хоч десь попрацювати.
Але і це ще не все. Останніми роками чомусь стало нормою залучати до держуправління іноземців. Вони стають міністрами, радниками, наближеними до перших осіб чиновниками у різноманітних установах і навіть очолюють держкорпорації. Не буду чіпати питання законності таких призначень, розвивати тему подвійного чи потрійного громадянства, допуску громадян інших держав до держтаємниці. Звертаю увагу на інше: до управління стратегічними галузевими держкорпораціями громадяни України, як і держава в цілому, сьогодні вже мають досить умовний стосунок. Дивіться самі.
Наглядова рада АТ «Укрзалізниця»
Шевкі Аджунер, Олег Журавльов, Сергій Лещенко, Андерс Ос-лунд, Крістіан Кун, Андреас Матьє, Адомас Азуолас Аудіцкас.
Голова правління – Євген Кравцов (громадянин України).
Наглядова рада АТ «Укрпошта»
Бенуа Плеска, Йона Салювеер, Якуб Карновскі, Томі Дженсен, Оксана Волчко, Олександр Зінкін.
Генеральний директор – Ігор Смілянський (громадянин США).
Наглядова рада ДК «Укроборонпром»
Ігор Смілянський, Андрій Єрмак, Юрій Вітренко, Олег Про-хоренко, Ентоні Тетер.
Генеральний директор – Айварас Абромавічус (громадянин Литви).
Наглядова рада НАК «Нафтогаз»
Клер Споттісвуд, Бруно Лескуа, Амос Хохштайн, Людо Ван дер Хейден, Юлія Ковалів.
Голова правління – Андрій Коболєв (громадянин України).
Я навмисне не обговорюю освіту і досвід її керівних осіб. Мабуть, вони відповідають сьогоднішнім «трендам». Але для тих, хто не в курсі, повідомляю: наглядові ради держмоно-полій призначають і звільняють їх керівників, затверджують фінансові плани, надають вказівки органам управління, які є обов’язковими для виконання.
Схожа ситуація і в уряді. Він майже повністю сформований з людей, які навчались або були слухачами у навчальних закладах Великої Британії, Сполучених Штатів чи Канади. У недалекому минулому всі отримували стипендії міжнародних фондів та освоювали всілякі гранти. Добре. Але більшість із нових урядовців жодного дня не працювали в реальному секторі економіки!
У американців є популярний жартівливий тест. Згідно з ним сутність явища можна ідентифікувати за типовими зовнішніми ознаками: «коли щось виглядає, як качка – плаває, як качка, і крякає, як качка, – то, скоріш за все, це і є качка».
Скажіть, будь ласка, зважаючи на вищезгадане, чи не здається вам, що таким чином Україна досить упевнено перетворюється на колонію?
Володимир ПІСОЦЬКИЙ