Під час навчання в Академії держуправління мій однокурсник (на той час заступник мера одного з містечок Запорізької області) читав на лекції книгу відомого американського політолога Джина Шарпа «Від диктатури до демократії». Було це незадовго після помаранчевої революції. Така книга в руках старшого за віком і явно досвідченішого за мене «студента», а ще і його позитивна «рецензія», зацікавила мене, і я прочитав її за кілька днів. Відтоді, дивлячись новини про спалахи сучасних революцій у північній Африці та на Близькому Сході, в мене ніколи не виникали сумніви щодо розвитку і фіналу подій, які начебто сталися спонтанно і причиною яких завжди є народний гнів.

Гримаси історії, мабуть, так і мають виглядати, коли через кілька років після смерті згаданого ідеолога «кольорових революцій» результати його багаторічної праці стануть відчутними і на його батьківщині. Варто зауважити, що вперше інструменти його «м’якої сили» були апробовані при відокремленні Прибалтики від СРСР у далекому 1991-му. А далі – пішло-по-їхало: Югославія, Грузія, Україна, Єгипет, Лівія і… СІЛА, Не треба бути великим аналітиком, аби побачити аналогії нинішніх подій у Сполучених Штатах з українськими зразка 2013-2014 років. Все починається з кричущої несправедливості (побиття, насилля, смерть), що природно провокує масове обурення. Далі – мирний протест, який переростає в майже неконтро-льований спротив. Потім – жертви і, як наслідок – ненависть до влади та несамовите бажання з нею поквитатися. Одночасно – символічна романтика: закохані пари, що з’явилися у буремних обставинах, народжені у вирі боротьби герої, врешті-решт – піаніно… Не відразу зрозуміло, що саме символізує цей інструмент, але з’являвся він і на нашому Майдані, і зараз є атрибутом спротиву американської революції. Причому, піаніст за клавішами, як виявилося, один і той же. (Це не жарт. – Авт.).

Насамкінець, коли починають вимальовуватися перші результати революції, неодмінно відбувається ревізія минулого, символом якої є знесення пам’ятників, як правило, сумнівним або неоднозначним історичним постатям.

Весь сценарій передбачає професійну істерію і нагнітання у ЗМІ й соцмережах. Аж до повної героїзації поборників державної влади і тотальної демонізації поваленого керівництва.

На жаль, я ніколи не був в Америці, хоча, як і багато хто, мрію туди полетіти. Та, схоже, після нинішніх подій, нікому не пощастить побачити, як у житті виглядали «демократичні цінності» країни, яка їх генерувала, популяризувала та нав’язувала мало не всьому світові. Всі, хто спостерігає за сьогоднішніми подіями у Штатах, можуть, м’яко кажучи, засумніватись у безапеляційності «перевірених» догм.

Найближчі тижні покажуть, що ж це було в «колисці демократії»? Здається, все залежатиме від того, чи втримається чинна влада. Бо, як писав ще у XV столітті придворний англійський поет Джон Харингтон:

Мятеж не может кончиться удачей,
– В противном случае его зовут иначе.

Володимир ПІСОЦЬКИЙ