У рік проголошення Незалежності мені виповнилось чотирнадцять. Тож, фактично, все своє «свідоме» життя я проживаю в суверенній Україні, спостерігаю за її дорослішанням, боляче сприймаю невдачі. Часто сам роблю спроби знайти відповіді на питання: чому вдається не все? А ще частіше бентежусь від того, чого не можу зрозуміти.

Зокрема, я не розумію, як може бути в державі ефективною система охорони здоров’я, яка роками сприймає українця як хоч і не дуже платоспроможного, та все ж клієнта? Як за такого стану речей лікар може когось вилікувати, якщо від кількості звернень пацієнта напряму залежить його власний дохід, та ще й виручка навколишніх аптек?

Я не розумію, як може навчити школяра вчитель, якщо більшу частину його заробітку забезпечують додаткові заняття (репетиторство)?

Я не розумію, що саме планує знайти в шафі для білизни слідчий, проводячи обшук у рамках кримінального провадження, скажімо, за статтею «Ухилення від сплати податків»? Провадження ним відкрите і, скоріш за все, ним же буде і закрите у разі ефектних слідчих дій, що спонукатимуть підозрюваного до «співпраці».

Я не розумію, чому на сьомому році війни в Україні точаться пустопорожні розмови про будівництво патронного заводу? І сьогодні йдеться лише про «можливість» виділення для цього земельної ділянки.

Я не розумію, чому ми аж так не хочемо бути схожими на Росію, що власну декомуні-зацію провели за її лекалами? Це там після розпаду СРСР північну столицю перейменували в Санкт-Петербург, залишивши область Ленінградською, а Єкатеринбург став центром Свердловської області. Так і в нас – з’явилося місто Дніпро, а область лишилась Дніпропетровською. Тим часом Кропивницький став обласним центром Кіровоградщини замість, власне, Кіровограда.

Я не розумію, навіщо до подій, дуже схожих на державний переворот, застосовувати словосполучення «революція гідності»? Відверто кажучи, майже шляхетне слово «гідність» раніше я розумів дещо інакше.

А ще я не розумію, чому наші президенти хочуть жити або відпочивати винятково в природних заповідниках. Янукович, як відомо, хоч і недовго, мешкав у Межигір’ї, а Зеленський у розпал нинішнього сезону заборонив відвідувати острів Бірючий на Херсонщині, бо чи то будує, чи то ремонтує там собі резиденцію.

Навіщо? Хіба що й він, слідом за п’ятьма попередниками, намагається стати черговою невдалою ілюстрацією до новітньої історії України…

Володимир ПІСОЦЬКИЙ