Нещодавно вітчизняне Міністерство розвитку громад та територій підбило підсумки чергового конкурсу «Кращі практики місцевого самоврядування». Цього разу вже за 2021 рік.

Подія, безумовно, цікава, позитивна і з великим потенціалом. Однак вона потребує критичного осмислення – якщо ми насправді прагнемо надихати наші громади на успішний розвиток.

Насамперед слід зазначити, що цей конкурс проводиться від 2014 року. Тому начебто ми маємо всі підстави говорити про зміцнення платформи «з поширення досвіду громад, які власною наполегливістю змінюють життя на краще». Однак, якщо бути щирими, мусимо визнати, що водночас сталося «цементування» певних недоліків. На них можна було не звертати уваги на початковому етапі. Проте їх подальше щорічне тиражування є недоречним.

Як відзначають самі організатори, мета конкурсу — «надати можливість органам місцевого самоврядування оцінити власну діяльність, стан розвитку громади, обмінятися досвідом та здобути публічне визнання успіхів». І якщо щодо ефективності виконання перших двох завдань сумнівів не виникає, то з третім і четвертим поки що явно не складається. Тим часом, на мою думку, саме обмін досвідом та публічне визнання успіхів – то чи не найцінніші складники конкурсу.

Отож перш ніж продовжити аналізувати ситуацію, хочу привітати всіх переможців. Зокрема, учасників з Дніпропетровщини: Покровську сільську раду Синельниківського району, По-кровську міськраду Нікопольського району, Вакулівську райраду Криворізького району та Троїцьку громаду Павлоградського району. Щиро зичу всім не зупинятися на тому, що вже досягнуто, торувати шлях до нових перемог і вести за собою інших.

А тепер декілька зауважень щодо того, як цьому можна сприяти.

По-перше. На моє переконання, захід, що зосереджується на розгляді стану розвитку громади, або ж акцентує увагу на певних оцінках їхньої діяльності, радше нагадує конкурс краси, ніж формат, який сприяє поширенню корисних практик на
місцевому рівні. З «паркетних» повідомлень складно уявити суть новацій, що полегшують життя громад, не говорячи вже про технологічний бік проєктів.

Тому я був би радий, якби Мінрегіон знайшов можливість, аби створена ним у співпраці з Програмою Ради Європи «Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні» платформа містила й сучасний комунікаційний майданчик. Такий, де можна було б збагатитися практичним досвідом, поспілкуватися з його носіями, отримати консультацію чи знайти відповідну аналітику.

З ПЕРШИХ УСТ
Нам потрібен максимальний прагматизм у виборі конкурсних проектів. З усією повагою до західних партнерів, ієрархія їхніх проблем не дуже збігається з тим, чим живе українська глибинка…

По-друге. Вважаю, що поїздка до країн ЄС, якими Рада Європи періодично заохочує переможців конкурсу, — справа захоплива, але, на жаль, мало корисна. Будемо відвертими: європейські практики зазвичай по-
требують також європейського фінансування, або принаймні міцних, фінансово спроможних громад.

Чи багато у нас таких? Не впевнений. Тому значно кориснішими були б відвідини тих українських громад, які спромоглися досягти європейського прориву саме в наших умовах. Саме їхній досвід – справді унікальний, безумовно корисний і абсолютно придатний до застосування в українських реаліях – заслуговує на ретельне вивчення та активне поширення.

По-третє. Нам потрібний максимальний прагматизм у виборі номінацій та напрямів конкурсних проєктів. З усією повагою до наших західних партнерів, ієрархія їхніх проблем, м’яко кажучи, не дуже збігається з тим, чим живе українська глибинка. Хоча сьогодні, на тлі карколомного
зростання цін на енергоносії, цілком можливо, що ми знову дивимося в одному напрямку.

Але, знову ж, з різних рівнів вирішення проблеми, чи то з суттєво віддалених відрізків дистанції. Переконаний, що нині найбільш цікавим для українського самоврядування є, зокрема, комплекс питань щодо енергозбереження, енергоефективності й підтримки соціальної інфраструктури в умовах значного фінансового дефіциту.

По-четверте. Конкурс й досі не містить фінансової складової. З таким можна було погодитися на початку, але, напевно, настав час, щоб подумати над тим, аби скасувати це обмеження.

Будьмо реалістами: матеріальний стимул був найкращим мотиватором в усі часи й для всіх народів. То чи
варто нам нині робити вигляд, що ми просто заповзяті ентузіасти?! Вважаю, що фінансове заохочення має з’явитися. Якщо не на стадії розробки та реалізації проєктів, то як вагомий елемент визнання успіху. Держава повинна підтримувати кращих!

На завершення підкреслю: ідея конкурсу «Кращі практики місцевого самоврядування» чудова й корисна. Але вона має потенціал, реалізований далеко не повною мірою. Тому на дев’ятому році проведення конкурсу слід посилити його прикладну складову. Новації та реформи, що не мають очевидної й конкретної користі, нікому не цікаві.

На місцевому рівні й поготів. Бо, як відомо, чим ближча влада до людей, тим практичнішими справами вона переймається.