Один мій колишній колега – досвідчений чиновник, стоячи навпроти всім відомого будинку на проспекті Кірова, 1 (нині пр. Поля), посміхаючись, говорив: «Яку вивіску на цей фасад не причепи, все одно -обком партії». Було це років п’ятнадцять тому. Однак і сьогодні, проходячи повз цю класику радянської архітектури, розумію, що той жарт колеги не втратив актуальності. Та й навряд чи втратить.

Але я дещо про інше. Про те, як форма може повністю замінити зміст, суть та й самі проблеми у нашому житті. Скажімо, що обговорюють у країні з початку нового року? У ЗМІ, у соцмережах, на кухнях, у транспорті. Збитий «Боїнг»? Обговорювали. Але запитайте у більшості тих, хто в «цій темі»: скільки людей загинуло? Чи всі тіла доставили на Батьківщину? Врешті, чи запам’ятав хтось хоч одне прізвище загиблого? Навряд чи хто згадає такі «дрібниці».

Зате майже всі, хто «в темі» — великі «експерти»: з авіації, з ППО і, звичайно ж, з політики. І за всіма цими «надважливими» розмовами якось розмивається весь жах трагедії, вже не так виразно видно людське горе, понівечені родини. А найприкріше те, що цією новиною суспільство, даруйте, пожило два-три дні — і забуло. Надовго. Бо на черзі нові форми, нові, як тепер модно казати — «смисли».

Один із «смислів» — що Президент робив в Омані? З ким зустрічався? Працював там чи відпочивав? Чому начебто аж шістнадцять годин летів звідти до Києва? Чи був у цей час в Омані Сурков? Дарма, що деякі «спеціалісти» з «оманної теми» не з першого разу скажуть, на якому континенті той Оман знаходиться. Головне, що в кожного з них щодо усіх перелічених питань є своя думка.

І відразу нова мега-новина: прослушка Гончарука. Давненько не було плівок! Хіба не так?

Зміст розмов в урядовому кабінеті навряд чи тягне на сенсацію — усі й так бачать, в якому стані економіка. Та й кого той зміст хвилює? Набагато цікавіше, хто кого у владній верхівці вважає більшим бовдуром за себе? Інші (серед них і глава держави) схвильовані тим, хто саме фіксує балаканину вищих посадовців? Кому це вигідно?

Хоча, погодьтеся — те, що ми почули на плівках, інакше як балаканиною не назвеш. І ось за це соромно. Бо розмови в кабінеті Прем’єр-міністра радше схожі на розмови студен-тів-трійочників напередодні сесії, ніж на нараду за участю державних діячів.

Пригадались і післяноворічні новини торік. Томос, уся країна з’їжджається до Києва, аби доторкнутися або хоч одним оком поглянути на щойно привезений з-за моря документ. Тодішній президент купався в любові мирян, звезених до столиці, а президент нинішній тільки-но починав його «кварталити». І тоді країна набувала нових форм. Але, як з’ясувалося тепер — знову за рахунок змісту.

Минув рік, а прірва між чиновницькими словами та тим, що насправді хвилює людей і впливає на їх реальне життя-буття, тільки збільшується.

Спитаєте, до чого тут будинок на Поля, 1? Нібито ні до чого. Проте варто пригадати, що колись співав класик: «Я ведь не из зависти, я так, ради справедливости и только». Та додати сюди зовсім свіженьке «Думай-те».

Володимир ПІСОЦЬКИЙ