Нещодавно 29 країн, серед них і Україна, підписали спільну заяву, в якій засудили чинну владу Білорусі й висловили стурбованість фактом відключення там Інтернету. В цій же заяві останні вибори у наших сусідів були названі нечесними і фальшивими.

Незважаючи на притаманну українцям толерантність і привітність, у нас можна зустріти чимало сусідів які роками, а то й десятиліттями не вітаються один з одним.

І навіть не спілкуються, демонструючи таким чином свою неповагу, неприязнь, а то й протест.

Чи конструктивна така поведінка? Напевно, ні. Але ми такі, які є.

Подібні, здавалося б, побутові «традиції і звички» поступово переносяться і на державну дипломатію, відносини з країнами, що оточують Україну. Білорусь лише поповнила, або й довершила список сусідів, з якими наші міжнародні стосунки виглядають кепсько.

Почнемо з Росії. Тут все ніби ясно. Точніше, віднедавна сумніву не підлягає, принаймні у державній політиці: країна-агресор, окупант, загарбник і ворог. Гаразд.

Румунія: давній територіальний конфлікт, що супроводжувався довгою судовою тяганиною довкола острова Зміїний у Чорному морі. Закінчився він не на користь України і, звичайно, не додав добросусідства у наші відносини.

Ставлення Угорщини до України на державному рівні в останні роки помітно погіршилося у зв’язку з нашою мовною та освітньою політикою. Та й взагалі, як нам здається, нав’язлива опіка сусіда над угорськими українцями на Закарпатті не подобалася жодній українській владі.

Українсько-словацькі зносини час від часу стають топ-новинами. То їхній прем’єр публічно повідомить про наміри придбати в України за готівку партію масок у період пандемії, то спалахне майже дипломатичний скандал довкола незаконного провозу через кордон чергової партії цигарок.

З Польщею у нашої держави системно складні історичні стосунки. Навіть не заглиблюючись у них до часів Богдана, достатньо час від часу намагатись «віднайти істину» і «встановлювати справедливість» у таких чутливих питаннях, як її загарбницький поділ у 39-му, з якого почалася Друга світова, причини Волинської трагедії чи наслідки багаторічної радянської окупації післявоєнної Польщі, яку «благословив» Варшавський договір.

А тепер і Білорусь. До її проблем ми також небайдужі. Стосовно їхньої внутрішньої ситуації в України є позиція. Різка і не надто сусідська, але для нас головне, що вона збігається з позицією знову «глибоко стурбованої» Європи. Це при тому, що Білорусь ще шість років тому створила майданчик для врегулювання нашого конфлікту з Росією, який весь світ називає Мінським форматом і альтернативи якому, як кажуть політики, немає.

Можливо, дійсно нас з усіх боків оточують вороги і недруги? А може, ми просто не вміємо співіснувати і дружити з сусідами… Як би там не було, але жити, ні з ким не вітаючись, складно.

Володимир ПІСОЦЬКИЙ