Микола ЧАБАН

Пам’ятаєте сюжет новорічної комедії Ельдара Рязанова «Карнавальна ніч»? Дія відбувається на такому собі «заводику культури», де все клекоче і нервово готується до зустрічі Нового року…

Замість Кірова — пухнаста красуня

МБК (Міський будинок культури) у Новомосковську, споруджений 65 років тому, напевне, колись теж належав до таких.

Останнім часом він змінив ім’я Кірова на Олеся Гончара, співця тутешнього собору. Бюст перед входом демонтували, зараз на його місці пухнаста аполітична ялинка.

Зовні Будинок культури виглядає цілком ошатно. А всередині вже не один рік триває ремонт, проте роботи попереду ще чимало. Попри все культпрацівники проводять для новомосковців і міські свята, і Свято… борщу (тільки від переліку номінацій слинка тече!), і чимало іншого.

А на самому вершечку палацу вже з десяток років працює майстерня машинної вишивки.

Майстерня народного вбрання

Своє невеличке підприємство Петро Олексійович Гумеля відкрив дюжину років тому. Спеціалізується на українській вишиванці та  національному  костюмі. «Хоча взагалі все, що можна вишити й пошити…» — резюмує він.

Все, що одягають на сцені, все, пов’язане з народною творчістю, готують саме тут, на піддашші культури. Військові замовляють шеврони (нашивки). Працювали для всіх районів і міст Дніпропетровщини, від Кривого Рогу та  Жовтих Вод до Межівського району під Донбасом. Звук невмовкаючих машинок нагадує грюкіт вагонів на залізничних коліях — не позаздриш тим, хто щодня сидить на цьому «переїзді краси».

Під безперервний акомпанемент і йшло наше знайомство з крихітним, усього на півсотні квадратних метрів, цехом пошиття.

Зараз «цеховикам» нема коли перепочити: працюють над замовленнями сільських будинків культури свого району — Миколаївки, Королевого, Вільного. Гаптуються жіночі костюми з сорочками і жилетками, спіднички, штанці, вишиванки… Все, що можна вдягти на сцену.

Колектив невеличкий. Сам Петро Олексійович береться вишивати першим, щоб подивитися, що воно буде на виході.

Керівник вносить остаточні корективи, пускає виріб у серію. А потім можна продовжувати вже без нього.

Мільйонів тут не заробиш

Петро Гумеля віддавався вишивці дванадцять років тому. Поштовх дала  знана в районі та області вишивальниця Надія Явір. Спочатку прийшла оформлювати в національному стилі один із закладів харчопрому, а потім  запропонувала свої послуги на постійній основі. Поступово і сам Петро Олексійович відійшов від інших справ і зосередився лише на вишиванні.

Усі ці роки в майстерні машинної вишивки працюють майстрині Ольга Дроздовська  і Євгенія Вербовська. Це вони дарують людям рукотворну красу.

— На весь район і місто наша майстерня — єдина, — говорить Гумеля. — Конкуренції немає, бо на цьому мільйонером не станеш. Треба бути, як ми з Ольгою Олександрівною говоримо, пробачте, трішки схибленим на цьому. Іншими словами — щоб ця справа була тобі до душі. У нас бюджетний варіант. Піднімеш ціни — розбіжаться замовники. Та зараз через матеріальну скруту не так багато знаходиться людей, здатних придбати цю продукцію.

Ще років два-три тому був пік попиту на вишиті речі. За вишиванками приходили масово. Зараз індивідуальних замовлень дуже мало. І тільки тому, що наприкінці року в бюджеті з’явилися гроші, майстри дістали замовлення. Але порівняно з минулим роком виробництво в 2017-му зменшилося.

З РДА — до швейної машинки

…Біля портрета Шевченка на стіні — прапор Новомосковського району. Саме з ним пов’язана біографія Петра Олексійовича. Народився він у Знаменівці, а живе в Орлівщині. Чверть століття працював у рідному районі: сільським головою, потім заступником голови райдержадміністрації. Тож добре знає район і місто. І його тут добре знають. Увійшовши в літа, людина знайшла справу до душі.

Але право першої вишивки він і досі залишає за собою.

Микола ЧАБАН