Присвячується всім «трудівникам алкогольної ниви», які феноменальним дивом дожили до наших днів. 

Керівники Країни Рад, якщо вірити гучним рішенням партійних з’їздів і пленумів, тільки й жили турботами про продовольчий кошик своїх вірнопідданих. І якщо з хлібом, м’ясом та молоком проблеми виникали частенько, то від вино-горілчаних «шедеврів» полиці тріщали.

Отож пірнемо у безкрайнє море справжньої гидоти, яку хитрі винороби маскували привабливими наліпками та низькими цінами. Щоправда, споживачі-гострослови швиденько, відповідно до смакових якостей питва та пов’язаних з ними наслідків для здоров’я, знаходили свої більш вдалі назви та тлумачення. (До речі, це — товстий

1    недосліджений прошарок невгасної народної творчості для філологів).

Почнемо, як того вимагають традиції чаркування, по висхідній — від менш міцно -го дурману під промовистим визначенням «вино».

«Золота осінь», 1 руб. 15 коп. — «Зося».

«Васісубані», 2 руб. 00 коп. —    «З Васею у бані».

«Портвейн 777», 3 руб. 40 коп. — «Три сокири», «Лісоповал».

«Біле міцне», 1 руб. 70 коп. —    «Біоміцин».

«Вермут», 1 руб. 50 коп. — «Віра Михайлівна», «Вермуть».  

«Аромат садів», 1 руб. 80 коп. — «Аромат задів».

«Осінній сад», 1 руб. 70 коп. — «Плодово-вигідне».

«Портвейн 33», 2    руб. 15 коп. — «33 нещастя».

«Ркацителі», 2 руб. 50 коп —    «Рачки до цілі».

«Кавказ», 2 руб. 50 коп. — «Жебрак у горах».

«Анапа», 2 руб. 30 коп. — «Сонячний удар».

«Фруктове вино», 1 руб. 30 коп. — «Сльози Мічуріна».

А як тільки не величали найлегендарніший «бренд» часів СРСР — портвейн «Агдам» (спирт 19 об.%, 2 руб. 60 коп.) — «Як дам!», «Агдам Бухарян», «Агдам Задурян» та ін. Цю пекельну суміш перебродженого виноградного соку, цукру і картопляного спирту в країні пили всі — безхатьки, студенти і навіть… академіки.

Свою переможну ходу просторами країни славетний «Агдамич» завершив тільки у 90-і роки після руйнування коньячного заводу в містечку Агдам — найвідомішому в Азербайджані завдяки своєму смердючому витвору.

«Настоянка з натуральних трав, що володіє тонізуючими властивостями» — така довжелезна назва на етикетці ще одного легендарного напою 70-х років — бальзаму «Абу Сімбел» (розлив 0,83 л., міцність 30 градусів, 5 руб. 80 коп.).

А портвейн «Тарібана» ємністю 0,8 л. Це ж вірна смерть. Навіть пляшку було неможливо нічим розбити. Завозили у нестандартних пляшках, що не приймалися у пунктах склотари. Чи не прямий збиток від цього випивохам?

І нарешті — один з головних «подарунків» Микити Хрущова та його «вірного послідовника» Ахмеда Бен Белли радянському народові — вино Алжира, яке з легкої руки вітчизняних «винотво-рців» перетворилося на «Сонцедар», «Алжирське» і «Вермут рожевий».

Народ, який І вижив, спробувавши цю гидоту, охрестив її «чорнилом», «фарбою для парканів», «кло-помором» та ін. Але майже 5 млн. декалітрів цього пійла прийшли в селище Сонцедар під Геле-нджиком танкерами, які ледве відпарили після його зливу, аби запобігти корозії металу. А вся підступність була у занадто привабливій ціні: «Алжирське» 14%-не — 65 копійок! 20%-й «Сонцедар» —1 руб. 25 коп.! Трилітрову банку цієї бурди на компанію купували за 8 руб. 80 коп. Для опису стану здоров’я на наступний день після тісного спілкування із «Сонцедаром» пристойні слова підібрати було неможливо.

Свої смертоносні жнива на просторах країни «Сонцедар», що став символом епохи застою, збирав аж до 1985 року. Доки генсек Михайло Горбачов, який увійшов в історію вітчизняного «виновживання» як «Мінеральний секретар», не почав боротьбу з пияцтвом і алкоголізмом.

* * *

Підійшов час згадати гордість вітчизняного застілля — її Величність Горілку!

«Московська особлива горілка» 0,5 л, 40%, ціна 60 руб. 10 коп., 1944 року народження —    «Сучок».

«Горілка» 0,5 л, 40%, ціна 3руб. 62 коп., (1970 рік) — «Колінвал».

«Горілка» 0,5 л, 40%, ціна 4 руб.70 коп., (1982 рік) — «Ан-дроповка», вона ж — «Першокласниця» (випущена на початку вересня), вона ж — «Юркові світанки» (за назвою популярного у той час фільму).

Горілка «Російська», 0,33 л, 40%, розливалася у пляшки з-під «Пепсі» — «Раїска» (на честь дружини генсека Раїси Максимівни).

Горілка «Російська» 0,1 л, 40% — «Йогурт безхатька».

Горілка «Міцна» («Krep-kaya-Strong»), 0,5 л, міцність 56%. Була недоступною для простих смертних, оскільки продавалася лише іноземцям. Легенда про її появу пов’язана з    ім’ям Сталіна. «Вождь усіх полярників» на одному з прийомів поцікавився, що ті п’ють під час зимівлі. На що почув: спирт, розведений згідно до паралелі, на якій вони в момент зимівлі перебувають: на полюсі — 90%, у Салехарді —72% і т. д. І вже на наступному кремлівському прийомі з нагоди нагородження підкорювачів Півночі Сталін пригощав їх спеціально приготованою горілкою міцністю 56%, що відповідало географічній широті Москви.

Принагідно згадаємо і настоянки на перцеві — найпо-пулярнішу та більш-менш придатну для вживання оковиту.

Настоянка гірка «Перцівка», 0,5 л, 35%, ціна з вартістю посуду 8 руб. 00 коп.

«Українська горілка з перцем», 0,7 л, 40%, ціна (з вартістю посуду) 4 руб. 40 коп.

Особливо цінувалася настоянка «Перцева», 30%, безперервно випускалася аж з 1932 року. Це був не просто настій різних сортів запашного перцю і найперший засіб від застуди, а й справжнє свято для п’яндил, які претендували на інтелігентність.

* * *

Як не прикро, але «традиції» виробництва та вживання неякісної алкогольної продукції дісталися у спадок і Україні. Від цієї пошесті у потойбічний світ мандрують тисячі й тисячі наших співвітчизників. А це вже зовсім не смішно.