«ВСЕ НАВКОЛО КОЛГОСПНЕ, ВСЕ НАВКОЛО НІЧИЄ», або Як розкрадали «соціалістичну власність»

4 месяца ago anelya Комментарии к записи «ВСЕ НАВКОЛО КОЛГОСПНЕ, ВСЕ НАВКОЛО НІЧИЄ», або Як розкрадали «соціалістичну власність» отключены

Своєрідною Біблією для радянського народу, за сподіваннями партійних керманичів, мав стати «Моральний кодекс будівника комунізму», де детально розписано чи не кожен крок. Наголошувався і обов’язок: «піклування кожного про збереження й примноження суспільного надбання». Ось тільки чи була до снаги ця теза безпосереднім будівничим світлого майбуття?

Із заводів, комбінатів, фабрик та будов і далі, всупереч дороговказу до «світлої мети», пролетарі цупили все, що погано лежало або легко відлива-лося чи відсипалося з великої тари. А те, що було міцно закріплено, спершу відкручувалося й теж кралося. Ось лише далеко не повний перелік того, з чим не розминалися «несуни»: комплекти інструментів, ключі, радіодеталі, скло, цемент, труби, пиломатеріали, цегла… Багато хто ще пам’ятає гаражі та балкони, набиті всім припасеним на всяк випадок «добром». Виносили «позичене» через прохідні (знайомим вахтерам, звичайно, діставалася частка), або просто перекидали через паркан. Як тут не згадати короткометражний фільм «В. Давидов і Голіаф» з актором Олексієм Петренком!

Не пасли задніх трудівники полів і ферм. Оговтавшись після відміни Постанови ЦВК РНК СРСР від 7 серпня 1932 року «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення соціалістичної власності» – у народі її назвали «законом про три колоски» – та відчувши деякі послаблення, селяни швидко змикитили, що їм належить усе навколишнє. Тобто колгоспне.

Особливих масштабів крадіжки артільного надбання, зокрема, сільгосппродукції, набули у 60-х – 80-х. Звичним стало, коли тваринниці з роботи додому верталися з відрами запареної каші або з лантухом силосу чи комбікорму. Було чим поживитися й механізаторам – під час жнив ухитрялися поцупити збіжжя, а восени на колгоспному тракторі та пальному виорати не один дядьківський город (за півлітру самогону або, якщо пощастить – за «троячку»).

Невичерпними вважалися й безмежні колгоспні поля. Практичні селяни мізкували так: навіщо морочитися з кукурудзяними та соняшниковими корінцями на присадибній ділянці, коли наламати дармових качанів і навибивати задарма насіння соняхів можна на артільній ниві?

Не цуралися нагріти руки й «кмітливі» колгоспні керівники. Ось тільки їх розмах виявлявся значно більшим. Приписки виробленої продукції та окозамилювання на селі стали явищем розповсюдженим – могли розтелених корівок місяць-другий рахувати нетелями, тихенько засіяти відведене під пар поле. І якщо селяни, отримуючи копійчані заробітки та мізерні пенсії, цупили, аби звести кінці з кінцями, то господарники махмадерили заради слави, орденів, участі у престижних виставках досягнень та чималих премій.

Мали чим поживитися водії автобаз і таксисти. Ці крали бензин і соляру, а також запчастини й кузовну фарбу. Таксисти нерідко привласнювали гроші за поїздки, не вмикаючи лічильника. У пізньорадянські роки вони частенько були замішані у дрібному криміналі на кшталт «допомоги» повіям і продажу спиртного у заборонені горбачовським «сухим законом» години.

Окрема тема – сфери громадського харчування та торгівлі.

Красти в їдальнях та кафе було найпростіше. Наприклад, до сметани додавали кефір, кефір розводили молоком, а в молоко доливали звичайної води. Супи та борщі варилися без м’яса із комбіжиром для видимості навару. Наживалися навіть на копійчаному чаї.

У продуктових магазинах все нагадувало крадіжки в їдальнях. Але вони мали й свої «ноу-хау». Скажімо, радянські ГОСТи містили норми усушки та утруски товару. Тож спритники від торгівлі «усушували» та «утрясали» крам по-максимуму, а різницю клали до кишені..
Безсоромно крали й на ринках, обважуючи покупців (для чого застосовувалися системи хитромудрих магнітів і прихованих гирьок). Явище стало настільки розповсюдженим, що на базарах повсюдно довелося встановлювати «контрольні ваги».

А як можна було утриматися від спокуси не красти в магазинах промтоварів? Якісні та дефіцитні товари, які зрідка надходили у продаж, реалізовувалися «з-під прилавка» за більшу вартість.

Згадуючи радянську торгівлю, слід додати, що на ній непогано наживалися ревізори, контролери санстанцій і пожежної охорони, які за хабарі закривали очі на виявлені порушення.

Злочинні зв’язки та заплутані схеми в радянській торгівлі будувалися роками, а корупційні мережі налічували сотні учасників. Куди ж дивилася рідна держава, можуть поцікавитися читачі?

До речі, діяла вона аж занадто жорстко. Чого тільки вартий вищезгаданий «закон про три колоски»! У 1937-му на захист «соціалістичної власності» став грізний ОБХСС. З 1965 року активно почали діяти комітети, групи та пости народного контролю, створені на підприємствах, у колгоспах, установах, організаціях і навіть військових частинах. А ще були майже непідкупні прокуратури та народні суди.

Причину так і не побореного явища, що ганьбило «моральне обличчя будівника комунізму», коротко і влучно охарактеризував генсек Леонід Брежнєв, заявивши якось у розпачі від безпорадності щось вдіяти, що «на зарплату в країні ніхто не живе».

Чи вдалося сучасній Україні залишити у минулому ганебне радянське надбання? Як би не так. Під прикриттям затіяної приватизації відбулося грандіозне пограбування та привласнення цілих галузей. А корупція набула такого розмаху, що з нею й досі не можуть впоратися всі разом створені для цього інституції…

О. ЯСНІЙ

Поделиться: