У 1934 році керманичів країни осінила ідея організувати виставку до 20-річчя радянської влади, яка б відобразила позитивні сторони проведеної у сільському господарстві колективізації. Втілити це розпорядилися спеціальною постановою. У відведений термін будівничі не вклалися, за що багато хто з них серйозно поплатився…

Відкрилася виставка (спочатку вона називалася Всесоюзною сільськогосподарською) на початку серпня 1939 року. її емблемою стала 24-метрова скульптурна група «Робітник і колгоспниця» Віри Мухіної, яка до цього експонувалася на Всесвітній виставці у Парижі.

Попри неприхований агітаційний характер затії (чимало «досягнень» у тогочасному колективному сільському господарстві були відверто «притягнуті за вуха» та існували тільки на виставковій території), її успіх був величезний і навіть неочікуваний. Лише з серпня по листопад виставку відвідали понад три мільйони людей. Тут працювали три тисячі екскурсоводів. Ще двісті гідів обслуговували іноземних гостей.

Війна більш ніж на десятиліття призупинила роботу виставки — всі павільйони були закриті та захищені з неба. Цікаво, що упродовж війни на територію площею 136 гектарів не впала жодна ворожа бомба.

ВСГВ знову прийняла відвідувачів лише у серпні 1954-го. її головною метою стали не лише широка пропаганда досягнень сільського господарства, а й сприяння якнайшвидшому впровадженню в колгоспне і радгоспне виробництво передового досвіду. Щоб взяти участь у повоєнній виставці, наприклад, потрібно було досягти більш високих результатів, ніж раніше. Так, для участі у ВСГВ 1939 року колгосп Нечорноземної смуги повинен був зібрати 12—14 центнерів пшениці з гектара, а
в 1954 році — вже не менше 19! Планка урожайності д ля всесоюзних житниць — України та Кубані — була набагато вищою.

До речі, того ж 1939 року Дніпропетровщину на виставці представляли 4349 колгоспників. А вже наступного учасником ВСГВ стала вся область.

У повоєнний час докорінно змінився архітектурний вигляд виставки. Були проведені величезні будівельні роботи, значно збільшилася її площа — до 207 гектарів. Було зведено павільйони прибалтійських республік, а також павільйон «Узбекистан» — один з найкрасивіших.

Згодом добудували головний павільйон, потужну колонаду, шестиметрові скульптурні групи,численні барельєфи,35-метровий шпиль. Перед павільйоном встановили пам’ятник Леніну. А ось 30-метрову скульптуру Сталіна демонтували і десь закопали. Подейкували, що саме на місці «поховання» був побудований знаменитий фонтан «Дружба народів».

З ранку й до вечора нескінченним потоком відвідувачі тягнулися до тваринницьких павільйонів. Тільки у 1954 році в них демонструвалося 800 голів великої рогатої худоби 32-х порід, 800 овець 53-х порід, 500 свиней 30-ти порід, 3 тисячі голів домашньої птиці. З раннього ранку в тваринницькому містечку завжди панувало пожвавлення: тварин шкребли, чистили, мили. А потім представники господарств у національних костюмах показували своїх вихованців журі й глядачам.

На території виставки був представлений практично весь
рослинний світ країни. Виставкове містечко прикрашали 40 тисяч декоративних дерев, 450 тисяч чагарників, близько 5,5 мільйона однорічних і багаторічних квітів. Гордістю садівників був розарій з близько 50 тисячами сортових троянд!

З червня 1956 на території ВСГВ розпочала свою роботу Всесоюзна промислова виставка, головне завдання якої — демонстрація успіхів індустрії. Тут була показана перша радянська електронно-обчислювальна машина. Одним з головних павільйонів промислової виставки став павільйон «Машинобудування». На його відкритих майданчиках демонструвалися зразки нової техніки. Саме тут експонувався перший радянський пасажирський реактивний авіалайнер.

У 1958 році було прийнято рішення про об’єднання виставок в одну під назвою ВДНГ (Виставка досягнень народного господарства). І вже через рік виставка гостинно відчинила для відвідувачів двері своїх павільйонів.

Учасники ВДНГ, які демонстрували найвищі результати роботи, нагороджувалися медалями та дипломами виставки та ще й отримували право позачергово придбати легковий автомобіль.

♦ ♦ ♦

У роки радянської епохи громадяни не завжди ситої, взутої та одягненої країни прагнули побувати на ВДНГ. Аби хоча б поглянути на «ріг добробуту», про який вони могли лише мріяти, вдосталь наслухавшись обіцянок своїх численних керманичів про невідворотність світлого майбуття…

Олександр ПЕРЕПЕЛИЦЯ