В Україні вже ось-ось розгорнеться косовиця -вінець хліборобської праці. Незважаючи на примхи погоди, прогнозується високий урожай ранніх зернових. А як проходили жнива раніше, на безкрайніх нивах СРСР, та яка роль у них відводилася військовим?

Про «цілинні війська» вперше заговорили ще у 1956-му, коли згідно з черговою постановою партійного пленуму командування Збройних сил прийняло рішення про надання допомоги трудівникам села в збиранні врожаю.

Раніше військовослужбовців залучали на колгоспні та радгоспні поля лише від випадку до випадку, і це не вважалося системним явищем. Відтоді у збройних захисників Батьківщини з’явилася ще одна місія – з честю виправдовувати високу довіру партії та народу, підставляючи надійне плече трудівникам полів у збиранні та транспортуванні врожаю.

Масштаби участі особового складу в збиральній кампанії були такими, що Міністерство оборони щорічно готувалося до неї, як до справжньої бойової операції. Так, у 1970 році для надання допомоги сільському господарству було виділено 102 тисячі автомобілів і близько 210 тисяч вояків. Часом максимальна чисельність військових, які брали участь у битві за врожай, сягала 250 тисяч.

Щоб читач зрозумів, наскільки це багато, наведемо лише один факт: станом на 1972 рік в Одеському військовому окрузі було лише 23 983 одиниці автотракторної техніки. З них у кадрових частинах – 9331, а решта 14652 – на зберіганні. Іншими словами,

«битва за врожай» могла поглинути майже весь парк бо-єготовних автомобілів округу.

Не дай Боже, щось би трапилося на кшталт бойових дій у момент «битви за врожай», то і військове майно, і боєприпаси, і пальне були б знищені противником на складах і в гарнізонах (як це сталося у 1941-му). Їх просто нікому і нічим було б вивезти і розосередити. А у військах не було б кому їх прийняти. Про висунення військ із внутрішніх військових округів на фронт у Центральну Європу відповідно до їх оперативних призначень навіть не йшлося.

І в подальшому штат «цілинного» автобату змінювався у бік збільшення кількості лінійних вантажівок аж до 500 одиниць. Штатним розкладом передбачалося по два водії на кожну вантажівку. У 70-80-х це були ЗіЛ-130, «Урали», ЗіЛ-157 і ГАЗ-66 із нарощеними бортами – аби перевозити не менше трьох тонн зерна.

Відповідальним від Міноборони за відправку на «битву за врожай» автомобільних і ремонтно-віднов-лювальних батальйонів, а також рухомих авторемонтних майстерень був не хтось зі звичайних генералів, а виключно заступник начальника Головного штабу Сухопутних військ!

На місцях за підготовку відповідали воєначальники на рівні заступника командувача округу (флоту). У своїй діяльності вони керувалися «Інструкцією про підготовку автомобільних батальйонів та організацію їх роботи в період збирання врожаю», затвердженою
особисто начальником Генерального штабу Маршалом Радянського Союзу М. Огарковим у 1978 році. Вочевидь голова Об’єднаного комітету начальників штабів збройних сил США дуже здивувався б, дізнавшись, які документи розглядає і затверджує його радянський колега…

Підготовка розгорталася навесні, відправка ешелонів – влітку, а в кінці жовтня – на початку листопада «цілинники» починали повертатися в гарнізони. Вся епопея займала до шести місяців. «Цілинні війська» були розкидані по величезних просторах чотирьох союзних республік – Російської РФСР, Української РСР, Казахської РСР та Узбецької РСР. Збирання врожаю починалося на півдні країни, а потім поступово переміщалося на північ і аж до Сибіру.

Від почесної місії боротьби за врожай у Збройних силах СРСР не міг відмовитися ніхто – були задія-ні навіть ВМФ, ПДВ, ракетні війська стратегічного

призначення та групи військ, що знаходилися в Центральній Європі «на передовій боротьби з імперіалізмом». Навіть курсантів військових училищ знімали з навчання і направляли на «цілину». Мабуть, тільки угруповання військ в Афганістані, яке реально воювало, звільнялося від участі в продовольчій програмі.

До всього іншого, у військах просто не було достатньої кількості водіїв та фахівців з обслуговування та ремонту автотракторної техніки. Тому військові комісаріати по всьому Союзу отримували наряди на призов військовозобов’язаних для проходження так званої короткочасної перепідготовки. До речі, в автоба-тах «партизани» становили 30-50% особового складу.

Але не забуваймо, що в забезпеченні успіху врожайних битв крився корінь не однієї серйозної проблеми Радянської Армії. Істотно знижувався рівень бойової готовності, а замість бойових командирів посади поступово займали старанні «завгоспи». Стає зрозуміло, чому деякі командуючі арміями і навіть групами військ вельми туманно уявляли собі особливості свого театру військових дій і військ ймовірного противника, який їм протистояв. А ще не могли нанести обстановку на карту і чітко сформулювати своє рішення. Вони просувалися по службі завдяки іншим талантам, поступово перетворюючи Збройні сили СРСР в гігантську трудову армію.

Слід відзначити, що війська продовжували виконувати розпорядження центральних і місцевих органів партії аж до останніх днів існування СРСР. Наприклад, окремий автобатат Чорноморського флоту в гарячі дні серпня 1991-го, коли завершувалася історія СРСР, перебував. на збиранні врожаю в Чечні та Краснодарському краї. А рота морських піхотин-ців-чорноморців зустріла звістку про розпад Союзу на збиранні картоплі в Чернігівській області.

О. ЯСНІЙ